Тріщини

 – Я незвичайна? Нi, голубко! Я найзвичайнiсiнька! – i, обiрвавши смiх, повторюе, розщеплюючи слово на склади: – Най-зви-чай-нi-сiнь-ка!

А потiм ще раз, незнано для чого:

– Най-зви-чай-нi-сiнь-ка!

Зрештою, «незнано для чого» – це так Марiя вважае. Сама ж Текля чудово знае, для чого. Так, вона чудово знае, чого хоче, i знае, як того домогтися, i недарма вона запросила це дiвчисько в гостi; а воно одразу ж i прибiгло, мало не луснувши вiд щастя: звiсно, ой як хочеться заприятелювати з начальницею!.

. Начальниця – мiркувало, певно, собi – це те, що треба, це дуже файно…

– Текле, а ти була замiжньою?

Дурепище, навiщо iй це?!

Та, хоч i спалахнула в душi крихiтна неприязнь, вiдповiдае Текля спокiйно, з погордою навiть:

– Була.

– І чому?..

– Облиш! – Текля обривае на пiвсловi. – Ти, мабуть, думаеш, що це щось дуже добре?

Марiя зиркае з подивом, озиваеться недовiрливо:

– Хiба ж нi?

– Звiсно! – Текля не посмiхаеться, але й особливоi серйозностi на ii обличчi не видно.

 – Єдина перевага замiжжя в тому, що маеш бiля себе чоловiка, якого можеш вкласти в лiжко, коли тобi заманеться…

Марiя не йме вiри почутому: та нi, нi, Текля жартуе, Текля глузуе з неi!

… вона не може так думати! адже… адже це страшно – бачити в чоловiковi тiльки самця… Текля не може так думати насправдi, вона ж чуйна, вона ж красива, вона розумна… жартуе! звичайно, що жартуе…

– Ой, дiвчинко! – сплескуе Текля в долонi.

– Яка ж ти наiвна! Для тебе це все ще романтика, ти ще вiриш у якiсь там почуття… Дурненька, чим ранiше ти розпрощаешся з цими дурними мрiями, тим краще буде для тебе!

– Але ж…

– Та зрозумiй же, зрозумiй: позбуваючись iлюзiй, ми здобуваемо свободу. А свобода – це все! Спокiй, розкутiсть, щастя…

Марiя слухае, слухае, затамувавши подих, слухае знетямлено, але й довiрливо, та однак, однак, однак не вiрить жодному Теклиному слову… Текля глузуе з неi, вона не може говорити так на повному серйозi, не може!.

.

– Я бачу, – Текля примружуе очi, ледь-ледь схиляе голову i дивиться на Марiю тепер вже навскiс, знизу вгору; вiд цього очi ii здаються вузькуватими, а вроджена засмага робить Теклю схожою на азiйку, – я бачу, що ти не в усьому, а може, й зовсiм не згодна зi мною, та це, повiр, тiльки тому, що ти молода й не маеш життевого досвiду.