Нардепка

Отож, тiльки трапився бiльш-менш годящий кущик, метнув спiшно у траву пiджачка й завалив Милоську, як колiй свинку…

12

Була Милоська й не дурна нiби, i в школi на чотири-п’ять вчилася, але щось усе в неi по-дурному виходило. Спам’ятатися, бувало, не встигне, як або якусь дурницю вчинить, або в якусь халепу вскочить. А потiм – сиди та суши мiзки: як воно таке могло статися й що його робити?

Так i другого дня пiсля вiзиту до Стьопки.

Вийшла на асфальт в мiсто добиратися. Всi люди – як люди (а по недiлях село випроваджуе не один десяток «торбешникiв»), автобуса чекають.

Милосьцi ж не в охоту тiснявитися. Дай, думае, вiдiйду трохи далi, за поворот, та на якусь попутку сяду.

Тiльки вiдiйшла, тiльки один раз i махнула рукою – «бобик» мiлiцейський. А в ньому молодий ще (певно, й тридцяти не буде) мiлiцiонер.

– Куди, девушка? – питае.

– У город. Вiзьмете?

Окинув мiлiцiонер ii поглядом. Прицiнився i каже:

– Воно, конешно, можна взять.

Тiльки нада буде на пару минут в сторону звернуть.

Милоська й думати не подумала, що вiн на щось там «таке» натякае. Каже, отож:

– А чого ж не завернуть? Я не спiшу, а як треба вам, то заiдьте.

– Вот це дело! – зрадiв мiлiцiонер. – В таком разi сiдай, поiдем бистро i з комфортом! Це тобi не в автобусi товктись, вмiг доiдем!

Ну, то вiн уже прихвалювався, бо хоч тиснув на «газ» аж до полика, хоч i обiгнав дюжину машин, а все ж «вмiг» не вийшло – iхали з пiвгодини.

Перед мiстом повернув улiво. До лiсосмуги, що виднiлася оддалiк.

Милоська й бровою не повела. По службi, думала, щось йому там треба. А до служивих завжди з повагою ставилася й нiчого проти них не мала. Незнано чому, але iй змалечку до душi були люди в погонах. Особливо iз зiрочками. З рiзними, причому.

З маленькими, правда, менше подобалися, нiж з великими, – хоч у тих регалiях i не розбиралася, але iнтуiтивно здогадувася, що велике завжди краще вiд малого.

У цього, правда, зовсiм зiрочок не було, та зате було по широкiй повздовжнiй смужцi. І Милоська розсудила собi, що це, мабуть, теж непогано.

– Ну как, – сказав мiлiцiонер, зупинивши машину мiж берiзками й заглушивши двигун. – Скрапнем це дело?

Милоська вiдмовлятися не стала. Навiщо, подумала, – що як людинi випить треба, а без компанii не може? Нащо ж зобиджати? Таке добро зробив – пiдвiз. Може, i не дорого заправить – не три, а два рублi?..