Вiрус. Науково-фантастична повість

Ви поступово до них звикните i не будете iх помiчати. Так треба, – беззаперечно додав вiн». Бiльше до цiеi теми нiхто не повертався, просто знали: це iхня безпека.

Он i зеро виникло вдалечинi. Ослiплююча блакить лагiдно i привiтно зустрiла людей. Воно було таким прозорим, що навiть стоячи на березi, можна було побачити, як пливуть косяки риб. На хвилях тихо погойдувалися невеличкi човни i пироги.

– Дно Танганьiки видно на глибинi до тридцяти трьох метрiв, – одразу заговорив Патрiс. – Це озеро найдовше у свiтi. Знаходиться на кордонi чотирьох держав: Танзанii, Бурундii, Конго i Замбii.

– З лiтака воно здаеться вражаюче великим i прекрасним, – мовив Дмитро. – Але й зблизька не залишае байдужим.

– Я страшенно хочу купатися, – вигукнув Степан i швидко почав знiмати одяг, складаючи на травi. Не вагаючись, його прикладу послiдували Дмитро i Макс. Патрiс показав мiсце вiд-ведене для охочих поплавати, а сам, залишаючись на березi, спостерiгав за ними.

Всi отримували неймовiрну насолоду вiд купання. На якийсь час дорослi чоловiки перетворилися на малих дiтей.

Вони змагалися навипередки, розсiкаючи руками прозору блакить. Вiдпочиваючи, лежали на спинi i спостерiгали за хмарами. Незабаром задоволенi i веселi вони повиходили на берег.

– Позасмагайте трiшки на сонцi, а потiм буде риболовля, – сказав гiд.

Друзi розмiстилися на кольорових килимках, взятих заздалегiдь.

– Молодець, Максе, що витяг нас сюди, – сказав Степан, не розплющуючи очей. – Хоча б раз на рiк потрiбно забути про все i загубитися десь у хащах Африки.

…Риболовля пройшла вдало. Нiхто не залишився обдiленим вдачею. У срiблястих вiдерцях кожного плескалися рибки, схожi на золотих з вiдомоi казки. Так i кортiло замовити рибкам бажання i почути вiдповiдь: «Слухаюся i виконую». Неподалiк, весело смiючись, гасали дiти. Оскiльки особливих бажань на даний момент у друзiв не було, вони вирiшили вiддати улов мiсцевiй малечi. Довго припрошувати мале товариство не довелося. Наче гусенята, щось без перестанку вигукуючи i жестикулюючи, один за одним вони наблизилися до невiдомих людей.

Зрозумiвши зi слiв Патрiса, що iноземцi хочуть зробити iм подарунок, дiти взяли вiдерця з рибою, подякували i щосили побiгли.

– Як настрiй? – поцiкавився Патрiс.

– Чудовий, – в один голос вiдповiли друзi.

Пiсля активного вiдпочинку iжа була надзвичайно смачною. Вони вихвалялися один перед одним рибацькими здiбностями. Патрiс, скориставшись нагодою, проводив невеличкий екскурс в минуле i сьогодення.