Вiрус. Науково-фантастична повість

Шансiв перемогти немае.

– Сiдай у джипа i полюй, як всi, – нахиляючись до Макса, прокричав Дмитро. – Тодi i я приеднаюся до тебе. Я мiж iншим, був чемпiоном зi стрiльби у коледжi. Так що разом ми сила!

– Пустi розмови, – категорично сказав Макс. – Я платив величезнi грошi не для того, щоб дивитися на левiв у вiкно. Я звик все робити по-справжньому. І якщо вам так бiльше подобаеться, вважайте, що це буде тренiнг для бiзнесу.

Джип друзiв, пiдстрибуючи на нерiвнiй дорозi, проiхав ще кiлька метрiв i зупинився бiля невисоких дерев.

Пiднiмаючи куряву, по обидва боки стали i джипи охорони.

– Ми на мiсцi, – мовив Патрiс, оглядаючись довкола.

Далi все було схоже на пiдготовку до бойових дiй. На землю гучно впали кiлька ящикiв зi зброею, i охоронцi почали iх швидко спустошувати. Поруч з машинами миттево виросли прилади для спостереження. На розкладному столику було встановлено сканер.

– Рацiя при тобi? Перевiр ще раз, – звернувся Дмитро до Макса.

– Все перевiрено i не один раз, – вiдповiв той, демонструючи друговi прилад.

 – На моему одязi встановлено «жучка». Так що на екранi сканеру ви чiтко будете бачити мое мiсцезнаходження.

– Хiба ти можеш жити без гострих вражень? – усмiхнувся Дмитро, поклавши на плече друговi руку, i похитавши головою додав. – Ми пiдстрахуемо тебе.

– Ти говорив, що полювання, як бiзнес: завжди треба бути напоготовi, – мовив Степан. – Тож пам'ятай про своi слова i будь обережним.

– Я пiшов, – коротко, наче вiддаючи собi наказ i рапортуючи про готовнiсть його негайно виконати, вiдчеканив Макс.

Обвiшаний зброею, з рiшучим поглядом i без тiнi сумнiву в очах, не обертаючись, вiн рушив уперед.

Жовтий килим з сухоi трави стелився пiд ногами. Де-не-де лiтали птахи в яскравому вбраннi i сiдаючи на сухi гiлки кущiв, спiвали рiзними голосами. Десь далеко наче ехо пролунав трубний клич слонiв. А потiм настала тиша, неначе невидимий деригент змахом палички наказав музикантам зупинитись i не грати.

Макс стояв на невеличкому пагорбi i дивився перед собою, обираючи мiсце для засiдки. Попереду вiн побачив поляну з пiм'ятою травою, довкола якоi росли розлогi дерева у два ряди. Наче вартовi, вони охороняли це мiсце. Здавалося, що це не пустощi природи, а творiння рук людини, яка спланувала i виростила рядочками дерева, щоб милуватися цим гармонiйним поеднанням. Саме тут, за словами Патрiса, любив вiдпочивати вiд сiмейних «клопотiв» один з левiв.