Кожному своє

– Це ваш чорний гумор, пане полковнику?

– Я нiколи не був таким серйозним, як зараз, – вiдповiв Паскудний. – Справа для вас у конечному результатi буде вигiдна. Ви й не здогадуетесь, що робиться у нас зараз. Час непевний. Нацiональна катастрофа може трапитись з хвилини на хвилину.

– Леонiде Оровичу, минулого разу, я сказав, що вiллу не продам.

– І робите помилку. Може статися переворот. Тодi нацiоналiзацiя, i… ваша вiлла…

– Навiщо тодi вам купувати? У вас ii теж заберуть.

– Е, професоре, даремно iронiзуете… У мене заслуги, у вас – найманi робiтники… Зрештою, я не для себе… Де ж у мене такi грошi…

– Нi, пане полковнику, – вiдповiв Григорiй Федорович спокiйно, навiть лагiдно, але було зрозумiло: говорити про це бiльше недоречно.

Вони зайшли до свiтлицi. Розмова стихла. Скрiзь привiтнi усмiшки, добрi, ласкавi погляди.

– Прошу уваги, панове, – сказав депутат Кiндратенко Сергiй Вiкторович, – я уповноважений магiстратом привiтати сьогоднi одного iз найвидатнiших громадян нашого мiста i найдостойнiших представникiв ХХ столiття Григорiя Федоровича Братишина.

Гучнi оплески перекрили його слова.

– Ми гордi, – продовжував депутат, – що славне iм’я винуватця сьогоднiшнiх урочистостей пов’язане з нашим краем. Магiстрат ухвалив заснувати премiю, якою надалi нагороджуватимуться тi, хто внiс видатний вклад у розвиток науки i культури краю. Таке рiшення – свiдчення того, що демократiя перемогла i утвердилась назавжди. Тож дозвольте менi назвати першого лауреата премii iменi гетьмана Мазепи вельмишановного пана Братишина.

Нi, вiн честолюбством не страждав, проте сьогоднiшнiй вечiр, чесне слово, не був неприемним… Голоси «Слава!» хоч трiшки, зовсiм трiшки, а слух таки пестили. Яке милозвучне слово!.. І треба вiддати належне, сказане доречно… дуже доречно… Але… але нiщо не зможе стати винагородою за колишне приниження. Усi лаври свiту не спроможнi стерти з пам’ятi те…

Та не до спогадiв. Гостi вимагають, щоб вiн говорив.

– Панi й панянки. Панове.

Друзi i колеги. Щиро вдячний вам за увагу до моеi скромноi роботи, за ту зацiкавленiсть, яку виявляете до неi. Створення штучного iнтелекту для нас не самоцiль. Нашi комп’ютери – прекрасний iнструмент у руках лiкаря, архiтектора, соцiолога. Вони не тiльки ставлять дiагноз хворому, а й рекомендують найкращий варiант лiкування, вони пiдказують архiтекторовi найбiльш доцiльну форму споруди, композицiю цiлого району, враховуючи при цьому навiть особливостi рельефу.