Кожному своє

Нашим закоханим вони дадуть пораду, що треба, аби залишитись щасливими, або як найлегше розлучитись, якщо не можна змiнити у собi тих чи iнших звичок. Наше завдання – дати у руки людини iнструмент, з допомогою якого вона могла би повнiстю реалiзувати себе.

Потiм зачитувались урочистi адреси, проголошувалися тости. А коли шум трохи стих, заговорила Надiя.

– Пане професоре, кажуть, у вашiй лабораторii вдалося «реставрувати» iсторичну особу. Будьте ласкавi, розкажiть нам про це.

– Так, нам дещо вдалося зробити.

І вiдносно легко. Збираемо iнформацiю стосовно нашоi особи, середовища, в якому вона жила, класифiкуемо все це, систематизуемо i вводимо в машину. Потiм вказуемо приблизний тип того, кого збираемося реконструювати: рiст, вагу, тип нервовоi системи, звички, темперамент, здатнiсть до аналiзу, до самоаналiзу, здатнiсть видiляти окреме iз загального, узагальнювати, iнстинкти, словом, робимо варiант реконструйованого i закладаемо на тло програми, в основi якоi матмоделi, призначенi для вiдповiдей на широке коло питань стосовно нашоi особи, ii свiтосприймання. Вмикаемо систему саморегуляцii i одержуемо «чорновий» варiант нашого героя. Потiм шляхом додатковоi iнформацii «редагуемо» його. В кiнцi виходить тип, бiль-менш вiдповiдний своему оригiналу. Остання робота – Юлiй Цезар… Ми заклали в машину iнформацiю стосовно характеру римлянина: психологiю патрицiя, плебея, воiна, раба. Данi щодо iх взаемин, потiм нашу, пiдкреслюю, нашу, а не машини, реконструкцiю самого Цезаря, куди увiйшло все, що ми знаемо про нього, дали можливiсть машинi формувати свою «думку» щодо деяких рис нашого пiддослiдного, пiдготували системи пам’ятi машини i «оживили» Цезаря, коли вiн сказав: «І ти, Бруте?!»

В залi запанувала тиша.

Потiм у когось вихопилось: «Феноменально!», та професор пiдняв руку.

– Потiм «Цезар» замок, i ми подумали, що десь помилились, коли раптом машина заговорила. Перша ii фраза «Навiщо ви це зробили?» стосувалась, безперечно, змовникiв, але ми розгубились.

Створилось враження, нiби машина з нами розмовляе, а вона нас не повинна знати. Згодом усе з’ясувалось, але ми виявили, що у «Цезаря» «провали в пам’ятi». Все-таки ми не знаемо всього, що знав сам Цезар. Тодi шляхом самовибору дозволяемо машинi опрацьовувати додаткову iнформацiю. «Цезар» нiби сам себе «редагуе». Наприклад, ми не знаемо усiх коханок Цезаря. Ми програмуемо типи патрицiанок, з якими вiн мiг спiлкуватись, i, уявляете, машина сама пiдказуе нам.