Кожному своє

Далi почалося найскладнiше – «Цезар» став «лукавити». Наш герой почав обманювати нас, гратися. Ми не знали, що робити. Тодi поставили паралельно другу машину з додатковою програмою на абсолютну чеснiсть, щось нiби копiю «Цезаря», з тiею лиш рiзницею, що вона позбавлена iнстинкту i емоцiй. Так от ця машина вiдразу ж вказала на неправду. Довелося «Цезаря» покарати.

– Цiкаво, як? – спитала Надiя.

– Ми пiдсилили iнстинкт голоду i не дали можливостi нейтралiзувати його… Згодом «Цезар! попросився… Коли реконструкцiя була готовою, дозволили iй моделювати свое продовження.

Програмуемо iсторичний процес i пропонуемо «Цезарю» зайняти мiсце в ньому. В цей час ми «знайомимось».

– Значить, ваш «Цезар» мiг би запросто поговорити, ну, скажiмо, з «Наполеоном?» – спитав полковник.

– Якраз ця розмова – найцiкавiша в експериментi.

– А можна ii почути?

– Поки-що нi. Ми збираемося опублiкувати результати роботи, там i помiстимо дiалог. А зараз покажу iнше. Саме цим методом ми спробували реконструювати Ісуса Христа – звичайно, лише його людську сутнiсть – на моментi, коли вiн сказав «Звершилося».

І, знаете, мiстика якась. Комп’ютер блокуе й не дае виходу iнформацii. Усi моделi е, а Христа нема.

– Я атеiст, пане професоре, вибачте, не розiгруйте нас, – сказав полковник.

– Не поспiшайте, шановний. У природi на генетичному рiвнi е забороненi зони. Вiвця не може народити вовченят. Цього, на жаль, не знав Дарвiн. Якраз оцi забороненi зони е свiдченням, що жива природа мае Творця… Я це для чого? Нашi комп’ютери уже на такому рiвнi, що утворюються забороненi зони, але давайте по порядку… «Юда» починаеться у нас з того моменту, коли вiн закинув собi уже мотузку.

Ось тут запис нашоi розмови. Правда, голос Христа – наша вигадка, зрозумiло, таки з допомогою машини. Зате «Юда» «справжнiй». Якщо хочете послухати…

– Хочемо, хочемо! – закричали гостi, i Григорiй Федорович увiмкнув магнiтофон.

Юда: І кому це захотiлося виймати мене з петлi?

Професор: Як ви себе почуваете?

Юда: Не знаю, як вони, а я паскудно.

– Я зробив помилку, – зауважив Братишин. – Вiн не розумiе, коли до нього звертаються на «ви». Але слухайте далi.

Голос Христа: Господи, навiщо довго так?..

Юда: Що я чую! Голос учителя! Так значить все неправда!? Чи може, я уже на тому свiтi?

Професор: А це залежить з якого свiту дивитися: з того, чи з цього.

Юда: Ти хто?

Професор: Я той, хто дав тобi життя.

Юда: Тодi i забери його, я не хочу бути разом з Христом.