Сповідь з того світу

Диктор говорив щось про розгiн, але в мене виникло вiдчуття, що тих дiтей хочуть не розiгнати, а просто «поламати»! Спецназiвцi оточили iх, мов звiрину, i били так, нiби то не пiдлiтки-студенти з синьо-жовтими прапорами, а небезпечнi рецидивiсти, що затiяли бунт на зонi!

– За що?! – крикнув якийсь хлопчина перед тим, як iх скинули iз пiднiжжя стели.

– За що? – повторював безперестанку i мiй Іван.

Дiтей же били, били i били. Всюди кров, розбитi голови i побитi камери журналiстiв. Ми з жахом вдивлялися у цю екзекуцiю, слухали коментарi телевiзiйникiв.

– Перед початком зачистки зник мобiльний зв’язок. Силовиками були застосованi газ та вибуховi пакети…

– За що? – знову вирвалося в Івана.

Мiй чоловiк залишився стояти, стискаючи пульт вiд телевiзора в руцi. Вiн наче закам’янiв. Жодна жилка не здригнулася на його обличчi, кулаки мимоволi стиснулися. Вiн зблiд. Я пiдвелася, прикриваючи груди коцом. Ми подивилися одне на одного: Івана зараз не могла спинити жодна сила. Вiн мовчки взяв у руки телефон, я ж кинулася вдягатись.

– Я виiжджаю на Киiв.

– Я поiду з тобою: самого не пущу!

Схiдняк був товаришем мого Івана iще з часiв iхньоi служби в армii. Мешкав вiн у Харковi i працював у МВС.

– Що це таке було? – запитав Іван.

– Дiдько його знае, – вiдповiв Схiдняк. – Схоже, наш Вiтьок зовсiм злетiв з котушок.

– Ти щось знаеш?

– Навiть якби i знав – не телефонна розмова.

– Я iду до Киева. Ти зi мною, брате? – запитав Іван.

На тому кiнцi мить помовчали, тодi була вiдповiдь:

– Я буду у Киевi.

По роботi. Нас усiх збирають. Тому я тобi i подзвонив: не рипайся, не ризикуй, бо гасити будуть по повнiй програмi.

Іван побагровiв:

– Та що ти таке кажеш, старий? Та як же…

– Та зрозумiй ти, – перебив товариш. – Не бути нам у тiй Європi, понiмаеш? Геополiтика… Не пустять… Ви там дуже не кiпiшуйте, бо Вiтьок стягуе реально велику силу. А сила, брате, i солому ломить.

Іван видихнув.

– Ми ж з тобою стiльки дружили… Невже ти будеш у мене стрiляти? Невже пiднiмеш руку на брата?

– Та заспокойся ти, мать твою перемать! Я взагалi не хочу нiкуди iхать, менi i вдома добре! На чорта того всього?

– А ти подумай, брате, згадай, хто ти i кому присягу давав! А ще дивися, щоб ми з тобою не зустрiлися там, у Киевi… по рiзнi боки барикад!

– Та якi барикади, у мене наказ, розумiеш?!

Іван вiдключився.

Був злий, аж кипiв. Спересердя хотiв був кинути телефоном, однак стримався: пригодиться ще.