Сповідь з того світу

Я була вже одягнена i готова…

Ми поiхали до Киева наступного дня. З того часу були там майже постiйно. Мерзли. Стояли. Боролися. Схiдняк намагався подзвонити iще кiлька разiв, однак розмови iз ним не вийшло. Зате зустрiли тут багато його землякiв зi схiдних областей, ми всi дружно почали самоорганiзовуватися. Іван завжди повторював, що наша боротьба не повинна бути лише героiчною, але й ефективною. Кожен вiдповiдав за свою ланку, мав своi обов’язки, тож наш Майдан зажив, як великий органiзм… Та найперше, що зробив мiй чоловiк, це закрiпив на «Йолцi» прапор нашого Городка,[1 - Прапор мiста Городка на «Йолцi» було встановлено Ігорем Сапеляком та Русланом Малявським у першi днi Революцii Гiдностi.

Перед Рiздвяними святами нам випало поiхати додому, щоби взяти дещо iз речей та заладнати деякi справи. А ще я дуже скучила за своiм синочком. Іван просив мене, аби я лишилася вдома i цього разу iз ним не iхала до Киева.

– Не треба тобi, Марiе. Може, досить? За малого подумай…

– Івасик побуде в баби.

– Нi.

– Грошi?

– Є.

– Права, техпаспорт?

– Та е в машинi.

Вiн зрозумiв, що сперечатися зi мною – марна справа, i тiльки рукою махнув. Я ж чогось боялася вiдпускати його самого, знову нахлинуло вiдчуття цього дежавю…

Іван узяв в одну руку сумку з нашими речами, у другу – з продуктами. Уже переступив порiг, як раптом спинився.

– Чекай! Найголовнiше забув! Там я лишив нашу бухгалтерiю з Майдану…

– Не вертайся – не пощастить, – сказала я.

– Тодi вiзьми з кiмнати папочку з документами. Така зелена.

Я вiдразу знайшла зелену пластикову папку i встромила ii у свою сумочку, виключила свiтло i вийшла з хати.

Роздiл 4

Нечиста сила

У камiнi потрiскували дрова. Холоднi кам’янi стiни намагалися зiгрiтись теплом, що iшло вiд вогню, однак на дотик все одно залишалися холодними: мур е мур. То тут, то там на стiнах висiли оленячi та кабанячi голови, шкури… Зi стелi на грубому ланцюгу звисало колесо вiд воза, на якому горiли свiчки, слабо освiтлюючи примiщення.

Рипнувши, вiдчинилися дверi на кованих завiсах, усередину ввiйшла дiвчина у вишитiй сорочцi та коротенькому каптанчику. Вона прослизнула повз столи i зупинилася бiля одного з них, за яким сидiло трое чоловiкiв.

– Що будете замовляти? – спитала дiвчина.

– Борщеца з пельменями.