Сповідь з того світу

І шашлик, – вiдповiв один з чоловiкiв, що скляними очима дивився на «Меню».

– Три борщi з пельменями, три шашлики, – записала собi у блокнот дiвчина.

– Да. І шоби шашличок був такий сочний, панiмаеш? – додав iнший – бiлявий, при цьому пiдморгнувши.

Дiвчина кивнула головою на знак згоди.

– Чого бажаете випити? Якусь горiлку?

– Городоцьку давай. Чекуньку. А не – бутилку. І пивка для ривка.

Дiвчина записала i вийшла. Бiлявий провiв ii поглядом.

– А нiчо така тьолочка. І кабачок нормальний…

Усi трое були у шкiряних куртках, спортивних штанах i кросiвках, коротко стриженi.

– Пiду на пенсiю, собi такий ресторанчик органiзую. А шо, вся братва давно в костюмчиках ходять: мерседеси, охрана, секретутки, всi дiла…

– Ага, iвани васильовичi помiняли професiю. Тiльки нам до тоi пенсii ше дожити треба, – грубо мовив той, що тримав «Меню».

– Не сци в кампот, Лихо, доживьом. Папа казав: рiк, ну два – i ми в шоколадi…

Лихо був як завжди злим i оптимiзму свого товариша не подiляв.

– Я вже тисячу рокiв слухаю вiд нього ту байку, н-на.

Малий, третiй товариш, хихикнув. Бiда обурився:

– Та пiшов ти!

Вони мить помовчали, а тодi Лихо гукнув на цiлий зал:

– Альо, врубайте якусь музику!

Дiвчата почули цей заклик, включили веселу колядку: був саме Пилипiв пiст, i люди чекали на Рiздво.

– Шо за херня? – обуренню Лиха не було меж. – Будеш лохам такий паражняк гнати. Врубай щось нормальне, пацаняче!

Колядка стихла, натомiсть вдарили баси, а хриплий голос заспiвав про сибiрськi морози, зону i теплу тiлогрiйку.

– О, нiштяк, – зрадiв Малий, однак тут же знову напустив на себе грiзного виду. – Давайте несiть заказ, скiльки можна чекати!

– Та заткнися вже, голова болить! – гаркнув Лихо. У нього задзвенiв мобiльний, вiн дiстав його з кишенi. – Альо… В кабаку. А шо вiдразу «дибiли»? Сам – дебiл, н-на… Короче, давай пiдтягуйся, ми тобi тоже борщику закажемо… Ну, як хочеш…

Молодик сховав телефон.

– Хто дзвонив? Нед? – спитав Малий.

– Не, н-на, пед! Задовбав, урод. Колись свою бригаду органiзую, i пiшов вiн…

Тим часом принесли замовлення.

– Смачного, – побажала дiвчина i вiдiйшла.

– Налiтай, братва, – мовив Бiда i взяв у руки пляшку.

– Нед казав не бухати, – спробував стримати Лихо, але горiлка вже лилася у стакани.

– Крапаль не помiшае.

Налили, випили, почали закушувати. Їли мовчки, сердито. Раптом дубовi дверi вiдчинилися – i всередину ввiйшов чоловiк у довгому плащi.