Втікачі

Вiктор Андрiйович хотiв допомогти дружинi й доньцi прибрати зi столу, але йому як iменниковi не дали цього зробити.

Дружина була зла, а вiн не хотiв нариватися, вдаючи, що все нормально.

Тiльки-но полягали спати, задзеленчав мобiльний. Дружина нiби цього й чекала. Вона метнулась до чоловiкового мобiльного. Там вибило «Сергiй Петрович» – i вона з розчаруванням передала телефон чоловiковi.

Сергiй Петрович – це була Оля. Знаючи ревнивий характер дружини, вiн так ii зашифрував, аби не було несподiванок.

– Доброго вечора, Сергiю Петровичу! – Вiктор Андрiйович намагався бути спокiйним.

 – Та краще пiзно, нiж нiколи. Дякую, дякую… Так, все нормально. А ви як? Я вам завтра зателефоную, треба проконсультуватись. Добранiч!

Вiн думав про Олю, яка святкувала його день народження у нiчному барi i тiльки що сказала, що кохае його без тями. Дружина думала про щось свое, а потiм запитала:

– А хто такий Сергiй Петрович?

– Сергiй Петрович? – Вiктор Андрiйович був вiд щастя на сьомому небi, але дружина, здаеться, вже нiчого не помiчала.

 – Професор iз Киева, обiцяв приiхати до нас, познайомлю.

Бiльше дружинi було нецiкаво розмовляти з чоловiком, вона вiдвернулася до стiни i швидко заснула.

Вiктор Андрiйович вийшов iз спальнi у кiмнату, набрав Олин номер, але операторка повiдомила, що абонент знаходиться поза зоною досяжностi.

До кiмнати увiйшла донька, i вiн зрадiв.

– Оля тебе привiтала? – Вони були сучасними i звiрялись одне одному, не пiдпускаючи до себе матiр i дружину в однiй особi.

– Нещодавно. Каже, що святкуе з друзями мiй день народження.

– Так воно i е, – серйозно мовила донька.

Вона сiла йому на колiна, обiйняла за шию й сумно подивилась в очi.

– Тату, твiй день народження вже минув, так що можу тобi сказати неприемну новину.

Вiн весь напружився, але нiчого не запитав.

– Я, здаеться, вагiтна, – мовила донька пiсля нетривкоi паузи.

Вiктор Андрiйович, здаеться, був готовий до цього, хоча, звичайно, не думав про щось подiбне.

Їй стало цiкаво, що вiн так спокiйно сприйняв цю звiстку.

– І хто цей герой? – нарештi запитав вiн. Страшенно хотiлося курити, але очiкував на вiдповiдь.

– А я знаю! – була вiдповiдь.

Вона була щирою, а його нiби хтось пiдiрвав iз середини.

– Ти що, здурiла?

– Не знаю. Може, Ромка. Може, Юрка.

Їх вiн не знав i не став розпитувати.

– А презервативи сучасна молодь не використовуе? – Вiктор Андрiйович намагався бути iронiчним, але вийшло якось по-злому.