Вендета по-українськи

Вiдповiдальним секретарем. Повернувся на свое мiсце. Як-не-як, а журналiст за фахом, ще й вiршi пише. Два роки був без роботи. Гадав, виживе творчою працею. Книжки видаватиме, грошi потечуть рiкою… Вiд виснаження мало не врiзав дуба. Ледве вiдходили. Ти хоч його останню збiрку прочитав?

– Ту, що вiн менi подарував? Прочитав, добре пише. Менi його поезiя подобаеться. Здаеться, всi вашi активiсти тепер мають гарнi посади i портфелi, як же так сталося, що Мирослава обiйшли, адже вiн разом зi Штимом починав?

– Нi, пiзнiше примкнув, Штим був першим.

Ярмолюк – людина гонорова, на поклiн до батькiв мiста не пiшов, приручити його важко, тому й залишився без корита. Зате – вiльний художник, митець, нiщо не зв’язуе руки. Хто б що не казав, а писати Мирослав умiе.

Юрко схвально кивнув головою. Так, справдi, писати вiн умiе… Згадав про агiтацiйний листок – звернення до виборцiв, рiк тому, коли Штим балотувався на мера мiста. «Сiм запитань до пана Штима». Кiнцiвку дотепер пам’ятае. «Це – лицемiр i кар’ерист, який цинiчно топтатиме все найсвятiше задля власного благополуччя.

Це – безбожник i хабарник, який свiдомо обрав професiю вбивцi-гiнеколога. Не даймо обдурити себе! Пам’ятаймо: вiд нашоi свiдомостi залежить доля Нацii i Украiни!» Агiтка свою справу зробила – за три днi до виборiв Штим зняв свою кандидатуру.

Невдовзi Наливайко викликав слiдчого до свого кабiнету.

– Юрiю Івановичу, не в службу, а в дружбу, – сказав вiн, – чи не змогли б ви встановити автора цього брехливого опусу?.

.

Юрко уважно вивчив текст, проглянув публiцистичнi виступи мiсцевих прозаiкiв та поетiв, лiдерiв та активiстiв полiтичних партiй, громадських органiзацiй i дiйшов висновку: автором мiг бути Мирослав Ярмолюк. Принаймнi лексика, характернi особливостi письма були схожi на його стиль. Дiлитися з Наливайком результатом дослiдження Юрiй не поспiшав. Мирослав як творча особистiсть йому подобався. Пiдставляти поета i вiчного опозицiонера не хотiлося, та й Степан Степанович з часом перестав нагадувати, чи, може, й сам довiдався, хто автор агiтки…

– Ти, Юрку, iж, iж! Мабуть, сьогоднi й поснiдати не встиг? – мовила Надя.

– Вгадала. З лiжка вранцi пiдняли, штани натягнув, водою лице скропив i – бiгом до машини.

– Бери огiрочки маринованi. Для тебе останнiй слоiк вiдкрила. Ось цього, пузатенького, рiж надвое i наминай. Вибач, що крiм кашi, смаженоi цибулi та огiркiв нiчим сьогоднi пригостити коханого чоловiка чи полюбовника, як моя сусiдка каже.