Вендета по-українськи

Чому тобi так легко з ними працюеться? Адже не слiпий, усе бачиш. Може, й тобi дають тихцем, складаеш у панчоху, а я й не знаю?

– Навiщо в панчоху?! – примружив очi Юрко. – Валютний рахунок у швейцарському банку. Мiльйон доларiв разом зi Степаном Степановичем тримаемо. Один рахунок на двох. Поiдемо влiтку проценти знiмати.

Надя клiпнула довгими пiдфарбованими вiями. Очi в неi загорiлися, вуста вiд здивування розтулилися i вона на мить завмерла. Однак швидко продовжила гру.

– А мене вiзьмеш? – кокетливо мовила.

– Як скаже шеф, – серйозно вiдказав Юрко. – Нi, тебе брати не варто – закладеш обидвох. Ще й статтю в газетi опублiкуеш пiд заголовком: «Хто замовляе музику?!». Як ти смачно мене нагодувала! Дякую. Щоб я без тебе робив?! Дай я разочок за це тебе поцiлую.

Вiн притягнув Надю до себе.

– Без доларiв навiть не пiдходь… Щоб мiльйон мати i мовчати… – мляво опиралася вона, намагаючись звiльнитися з обiймiв. – Угомонися… Я спiзнююся… Траур…

– Гаразд, – вiдступив Юрко, – пiдемо разом. Я проведу тебе до робочого мiсця.

5

– Вашi документи? – почув Микола голос за спиною. Барбiрош здригнувся вiд несподiванки, напружився, рука, що мiцно стискала лiве плече, ослабла i в нього була можливiсть повернутися на голос. Однак вiн забарився, викликавши в мiлiцiонера, що стояв за ним, ще бiльшу пiдозру, i вiдчув, як рука охоронця ковзнула донизу й мiцними лещатами стиснула лiкоть.

«Не вистачае, щоб мене забрали в мiлiцiю, – подумав Микола, – обшукали i знайшли долари. Чим я привернув його увагу? За кого вiн мене мае? За злодiя, наркомана, бомжа? Стiльки по вокзалу народу вештаеться, а чомусь лише мене зупинив.

Певне, бачив, як бiг, озираючись, тому й перевiрку хоче влаштувати».

– Прошу показати паспорт або посвiдку про особу, – рiшуче повторив сержант мiлiцii, не зводячи очей iз затриманого.

Барбiрош мацнув рукою по кишенi й полегшено зiтхнув. Перепустка на завод була на мiсцi.

– Жiнку зустрiчаю… Мае приiхати… – зазираючи в очi сержантовi, промимрив Микола.

 – Ледь у майстра вiдпросився. Слюсарем я працюю на мотозаводi. Стебельський Іван Захарович директором у нас. Може, знаете?

Мiлiцiонер уважно вивчав документ, раз по раз зиркаючи на слюсаря мотозаводу, котрий розгублено стояв перед ним, увiбравши голову в плечi, винувато клiпаючи повiками, наче й справдi спiйманий на гарячому злодiй.

– Яким поiздом мае приiхати дружина? – строго запитав мiлiцiонер.

Барбiрош пiдвiв очi до розкладу руху потягiв, почервонiв.