Вендета по-українськи

– Пiнкертонiв, – виправив Юрко. – Пошукове агентство Аллана Пiнкертона, в якому, крiм Пiка, працювало всього дев’ять службовцiв, а знешкодили вони добрий десяток банд гангстерiв. Легендарнi особистостi, справжнi професiонали, непiдкупнi, безстрашнi, з умiнням перевтiлюватися, досконало володiли зброею, а ти, Надю, зi смiшком про них… До речi, iхньою емблемою було широко розтулене око з написом: «Ми нiколи не спимо». Ми теж не спимо.

– Авжеж, не спите… Щось не видно результатiв. Дрiбну рибку ловите, акули для вас недосяжнi.

От скажи, кого Наливайко притягнув до вiдповiдальностi з «жирних котiв», директорського лобi, а це колишнi комунiсти, лише перефарбованi, з крупних пiдприемцiв, фiнансистiв, бiзнесменiв? Жодного! А вiлли за мiстом ростуть як гриби пiсля дощу. Твiй шеф теж виплив догори на тiй самiй хвилi нацiонального вiдродження, що i Штим. Був сiреньким адвокатом, а став грiзним прокурором. Грiзним для загалу, своiм – для тих, хто платить i замовляе музику.

– Думку громадськостi врахуемо, – весело сказав Юрко, – з вiллами розберемося.

Але прокуратура, Надю, працюе за сигналами про порушення закону. Нема сигналу – нема й справи, точнiше – перевiрки. А закони тепер такi, що можна побудувати не лише вiлли.

– Якби Наливайко захотiв, але вiн куплений, – розпалювалася все дужче Надя. – Може, i тебе купили, а ти й не знаеш? Гадаеш, квартиру дали за гарнi очi та успiхи на службi? Чи телефон встановили, думаеш, задурно?

– Як же слiдчому без телефону? – заперечив Юрко.

 – Я ж повинен бути готовим негайно виiхати на мiсце подii! І вдень, i вночi, незважаючи навiть на святковий день чи вихiдний. А щодо квартири…

– Почекай трохи, – вела далi Надя, – тобi нагадають. Поки-що до тебе придивляються, обмацують, пiдходiв шукають. Можливо, трохи й бояться, бо з Киева направлений, чужий для них фрукт. Ще невiдомо, який на смак i по чому? Невже твоi пiнкертони були зовсiм непiдкупнi?

– Спочатку так, коли працювали вдесятьох. А потiм, коли агентство виросло, прийшло багато нових людей, можна було декого й купити.

– Бачиш! – переможно вигукнула Надя. – Все i всiх можна купити! Питання лише в цiнi!

– Мера мiста, прокурора, начальника мiлiцii, – пiдлив трохи олii у вогонь дискусii Ткач. – Я вже не кажу про слiдчого прокуратури. Подарунки, презенти, опiка, турбота, телефон, квартира. І як я дотепер цього не втямив? Сором, ганьба!

– Ти, Юрку, не iронiзуй, – насупивши брови, хитнула головоюи Надя. – Мене дивуе iнше.