Невдаха

Не сподiвався, що мене чекае сюрприз, не встиг помити руки, перевдягнутися, пiдготуватись до зустрiчi, а ще ця роздерта шкарпетка… Ольга подумае: не стежу за собою. Вона твердо впевнена – без неi пропаду, стану п’яничкою, опущусь на дно. Одне слово – без ii опiки, без ii пильноi ока мене чекае доля пропащоi людини. Приiхала перевiрити, чи я вже на днi, чи ще борсаюсь на поверхнi. І Іванки не взяла, нащо доньцi бачити, як татко тоне. Шкода, з Іванкою хотiлося зустрiтися.

У грудях боляче защемiло. Три мiсяцi ми не бачились.

Перед очима й досi той день, коли я з валiзою в руках стояв у коридорi, а Іванка, притулившись до одвiрка, жалiсно дивилася на мене. Шморгнула носиком, з великих, широко розплющених очей викотились двi сльозини. Усi припасенi заздалегiдь слова несподiвано вивiтрились з голови, гiркий давкий клубок пiдступив до горла, i я, не попрощавшись, з силою розчахнув вхiднi дверi. Той день нiколи не зiтреться з пам'ятi…

Проводжав Ольгу до автобуса. Перед тим, заскочив до своеi кiмнати.

Помив руки, натягнув джинси, взув кросiвки.

– А ти непогано виглядаеш, – говорила Ольга. – Пострункiшав, не горбишся, живiт не випинаеш. Може, i курити кинув?

– Кинув, – бадьоро вiдказав я, – свiже повiтря, здоровий сон, нiяких тобi стресiв. Щоранку – зарядка, холодний душ. Апетит, як у вовка, але з'iдаю тiльки половину. Решту – загортаю у папiр i несу своему друговi – псовi Цигану.

– Це не тому, чорному, волохатому, що бiля прохiдноi?

– Так, йому. Хороший пес, розумний, одна бiда – слiпий.

Спочатку начальство сердилось, мовляв, нащо я його привiв, брудного, голодного, та ще й слiпого? Тепер звикло. Навiть директор iнколи зупиняеться, щоб погладити.

– І коли вже ти, Йване, станеш серйозною людиною? – вiдчула iронiю в моему голосi Ольга.

– Не вiриш, що Петро Якович iнколи гладить Цигана?

– Я не про собаку, я про твоi дурнi жарти й манеру розмовляти. Кидаеш словами туди-сюди, не збагнеш, жартуеш, чи кажеш серйозно? І це в сорок рокiв, людина з вищою освiтою! Людина, в якоi були такi великi плани, намiри! Уяви собi – я зовсiм не здивувалася, коли почула, що ти працюеш сторожем.

– Не сторожем, а слюсарем-сантехнiком, – заперечив я, намагаючись говорити спокiйно. – Сторожем на пiвставки, плюс тридцять п'ять карбованцiв до основноi зарплати. Тебе неправильно iнформували.

– Яка рiзниця сторожем, слюсарем? – мовила Ольга. – Але ж не начальником змiни, посаду якого тобi пропонували?! Я все знаю.