Морошка для Оксани

Янимов не йшов до вагончика перевiряти папери, не читав нудних нотацiй, як робили iншi перевiряючi, а простував одразу до вишки. Бувало, не встигне майстер зачинити за собою дверi вагончика, а Олександр Іванович уже бiжить назустрiч, викрикуючи такi слова, що навiть у буровикiв вуха в’януть.

Ми не сподобались один одному, можна сказати, з першого погляду. Але виробництво е виробництво. Особистi антипатii та емоцii – геть. Є дiло, план, люди, якими керую я, начальство, якому пiдпорядковуюся.

– З ночi пускай людей по вахтах, – голосно почав Янимов.

 – Пускова конференцiя сьогоднi о сьомiй. Чуеш? Я бачу, ти й вухом не ведеш. Електростанцiю пустили?

– Ще нi.

– Мать твою! Негайно давай енергiю. Перевiр поворотний кран. Сьогоднi привезуть труби. Дивись, щоб не вийшло так, як на попереднiй «нулiвцi», коли трубовоз пiвдня простояв! З людьми як?

– Не всi вахти укомплектованi. Двое помбурiв у вiдпустку просяться.

– Поки не пустиш бурову й не виконаеш мiсячний план, нiяких вiдпусток, мать твою! – гудiв Янимов.

 – Завтра я тобi пiдкину стажерiв. Тракторiв скiльки дали?

– Два.

– Досить. Сьогоднi щоб переiхав, чуеш? І без вибрикiв! Бач, новi долота йому давай. Сказав головний iнженер п’ятсот метрiв – i крапка! Май на увазi, Титаренко, свердловину забурюватимеш сам. Начальники змiни зайнятi, допомагати не будуть. Утямив, мать твою?

– Утямив, мать вашу!.. – злiсно вiдгукнувся я.

– Но-но, без матюкiв тут!.. Твое дiло – пiдготувати все до пуску буровоi й вчасно забурити свердловину.

Про план е кому думати. А то, бач, завези йому сьогоднi, подай на тарiлочцi. Забагато хочеш, мать твою!

– Не багато, а те, що треба для роботи. Менi цi постiйнi аврали в кiнцi мiсяця вже набридли. Що я буду казати робiтникам? Хтось знову не справляеться з планом?

– Ти поменше з ними на цю тему балакай. Мiж робiтником i майстром мусить бути дистанцiя, а то не встигнеш озирнутися, як сядуть на голову. Досить того, що заробляють бiльше нiж iтеерiвцi.

– Крiм зарплати, е ще конкретна мета. Робiтник – не залiзний робот, а жива людина.

– Не лiзь у високi матерii,– пiдвищив голос Янимов, – i мене не вчи. Молодий iще, мать твою! Може, начальник служби краще знае, що таке конкретна мета! Гаразд, ми з тобою ще поговоримо. Зараз менi нiколи.

Члени комiсii, оглянувши бурову, перемовляючись, iшли до нас. Я ще здалеку бачив: усi, крiм рибiнспектора, задоволенi.