Морошка для Оксани

За п’ять мiсяцiв роботи на посадi бурового майстра навчився не гарячкувати, а терпеливо метикувати, яким чином виплутатися з тiеi чи iншоi ситуацii.

– Не знаю, що й казати, – мовив по хвилi. – На складi е лiцензiйнi долота. Дасте нам, тодi будемо нацiлюватись на п’ятсот метрiв. Інакше такий метраж за три днi взяти неможливо. І ще одне маленьке прохання: все, що замовляемо, бажано привезти сьогоднi.

– Це вже дiлова розмова. Недарма твiй наставник Касько казав, що тебе давно треба ставити до керма буровоi бригади.

Гаразд, долота я тобi дам. А все необхiдне для пуску буровоi сьогоднi привезуть, я вже розпорядився. Отож, Титаренко, слово за тобою.

Я мовчав. Наперед не варто рапортувати. Надто часто лунають обiцянки. Краще промовчати, нiж запевнити й не виконати.

Головний iнженер зрозумiв, що бити в груди себе я не буду, тому хитнув головою, щось промимрив собi пiд нiс i рушив до буровоi. За ним бадьоро пiдтягнулися члени комiсii. Лише рибiнспектор Рулеев – низенький, кругленький, як м’ячик, чоловiчок – задрiботiв у бiк котловану, пiдозрiло позираючи на «японця».

Виконроб монтажникiв Бондаренко кашлянув, глянув спiдлоба на мене i неквапно подався за рибiнспектором.

Вiдчувае слабинку, збагнув я, очиснi споруди ще не готовi, пiшов «обробляти» Рулеева, аби той пiдписав акта.

Я залишився на мiстках разом з Янимовим, начальником нашоi iнженерно-технологiчноi служби. Мав Олександр Іванович кремезну, огрядна постать з доволi примiтним животиком i виглядав старше своiх тридцяти двох рокiв.

Ходив повагом, набундючившись, наче iндик, випнувши губи. Очi мав маленькi, колючi, злi. Голосом Янимов вiдзначався гучним i дужим. Коли в диспетчерськiй робив черговий рознос майстрам, складалося враження, що тремтять стiни й вiбруе стеля.

Його манера керувати менi не подобалася. В основному вiн брав горлянкою, переконувати ж, розмовляти щиро й вiдверто не вмiв, i за це його не поважали буровики. Найменшу провину Олександр Іванович не дарував нiкому й при нагодi завжди згадував старi промахи.

Єдине, чому я заздрив, так це його невичерпнiй енергii та вмiнню негайно реагувати на ненормальностi в роботi. Тiльки щось негаразд, начальник служби тут як тут. Втома не брала цього чоловiка. Вiн мiг кiлька дiб гасати на своему уазику по бурових, зберiгаючи впевненiсть та командирський вигляд.

Налiтав на бурову несподiвано, наче смерч, бо категорично заборонив диспетчерам попереджати майстрiв про свiй приiзд.