Біль і гнів. Книга 1

Щовечора, в кiнцi робочого дня, збирав ланкових, бригадирiв, – дати на завтра наряд. Ранок настане, тодi буде нiколи. Зараз же можна й посперечатися, порадитись, як його краще робити: так чи отак. Поки Твердохлiб до столу долоню притисне, коротко скаже: зробимо так!

Сiдав за стiл, на шкiрою оббитий стiлець. Стiлець той був один такий у конторi, з високою рiзьбленою спинкою, з тонкими фiгурними нiжками, з якогось чорного дерева: ножем рiж – не вiзьме! Дiстала його ще давно комсомолiя як реквiзит для вистав – приволiкла аж iз Хоролiвки, стiлець так i стояв би в сiльбудi, аби одного разу не наткнувся на нього завгосп.

Саме побудували нову контору, в кабiнетi голови появився вже й стiл, i мармурова чорнильниця, а стiльця пiдходящого не було. Тож завгосп, не довго думаючи, стiлець той на плечi та й у контору.

З того часу Твердохлiб на ньому й сидить. Та iнколи ще заступник, коли голова в районi, до стiльця того примiряеться. Сяде на краечок, щоб швиденько й зiскочити, як голова раптом появиться.

Ось вiн i зараз сидить за столом, праворуч од Твердохлiба – не так за столом, як при столi. Решта ж розсiлася навпроти, на внесених лавках.

Перш нiж приступити до нарядiв, Твердохлiб кожного вислухав, вияснив, що зроблено за день. Як завжди почав бухгалтер. Розкрив папку, дiстав накладнi, став доповiдати. По зернових з державою розрахувалися повнiстю, ще й перевиконали…

– На скiльки? – поцiкавився Твердохлiб.

– На шiстнадцять вiдсоткiв супроти контрольноi цифри.

Твердохлiб задоволений. Ревниво стежив за тим, щоб його колгосп першим у районi виконував план хлiбоздачi.

Виручало завжди Івасютине поле. Чи тому, що лежало найвище, чи куркульня вже до того землю привчила, тiльки довкола… та що там довкола: по всьому району лише половiе, а тут уже воском береться. І пускае Твердохлiб жатку та косарiв, i гуде зголоднiло молотарка, i засипаеться в мiшки перше зерно. А Твердохлiб уже накручуе ручку «вiялки», додзвонюеться до директора заготпункту: приймай першу валку нового врожаю!

Споряджав не валку – весiльну перезву.

В гриви коням вплiтали червонi стрiчки, iздових наряджали у святковий одяг, на передньому возi – прапор, а попереду всiх – Твердохлiб на своiй мальованiй бричцi. І по Хоролiвцi iдуть – не одразу до заготпункту, а через усе мiсто – мимо райради, райкому партii та iнших керiвних установ. Хай дивляться, хай бачать, хто такi тарасiвцi i хто такий Твердохлiб.

Дивилися. Бачили.