Біль і гнів. Книга 1

Увалився в хату, в чому був, посунув за стiл:

– Давай, що е iсти!

Вилигав чавуняку борщу, запив глеком молока i одразу ж у постiль. А коли Мокрина поцiкавилась, де вiн був, сказав, як одрiзав:

– Не мона… Бумага пiдписана…

Мокрина уже й не допитувалась. Тим бiльше, що од чужих людей узнала все.

Курочка ж таки добився свого: як повертався, то колеса його воза аж у землю вгрузали. Привiз i дощечок, i обаполiв – старшина не обидив. Склав за сараем, подалi од чужого заздрiсного ока, ще й соломкою зверху прикрив.

А пiсля вечерi, коли ще й не смеркло, заглянув у хлiв. Хлiвець уже з пiвроку порожнiй, Курочка давно збираеться завести кабанчика, та все не з’iздить на ярмарок, тож не було б особливоi потреби туди й заглядати, аби не зошит. Захований поглибше пiд стрiху, щоб дiтлахи не налапали, старанно в ганчiрку замотаний. В чорнiй ледериновiй палiтурцi. В ньому ж i хiмiчний олiвець, добре вже списаний.

Курочка, перш нiж того зошита дiстати, надвiр обережненько виглянув: чи нiхто не пiдглядае? – потiм дверi причинив, ще й кiлком пiдпер iзсередини.

А тодi уже послав руку пiд стрiху.

Зошит цей появився у Курочки майже чотири роки тому, у тридцять сьомому. Вiн би його й не заводив, коли б не трактор, а вiрнiше – тракторист, що – така вже роззява! – полiз пiд машину, а струмент залишив без нагляду. Курочка мимо як проходив, то й зупинився заворожено. Глянув на ноги, що стирчали з-пiд трактора, схилився над iнструментом: «А роздивлюся поближче!» Роздивлявсь, роздивлявсь, та й не зчувся, як у руцi його опинився шведський ключ.

А тодi вже вийшло якось само собою: ключ за пазуху – та й дай Бог ноги!

Принiс Курочка ключ той додому: навiщо – i сам до ладу не знае. Жодноi ж гайки у хазяйствi нема, хiба що дiйки коровi одкручувати! Тут спрацювала скорiше з дiда-прадiда засвоена наука: тягни все, що легко лежить – колись та знадобиться. Носився, носився з тим ключем Курочка, та врештi й приткнув його пiд стрiху.

Стирчав би там ключ, поки й iржа його сточила. Стирчав би, незважаючи на те, що другого дня на загальних зборах колгоспникiв Твердохлiб об’явив: «Хто од трактора ключ поцупив – повернiть назад! Поверне – нiчого не буде, а знайдемо самi – хай не прогнiваеться!» Курочка найбiльше обурювався невiдомим злодюгою: «А-я-яй, як же так!» – але й не подумав вернути ключа: переховав лише у садок, в порожнiй вулик – на випадок обшуку.

Вулик його й пiдвiв.