Біль і гнів. Книга 1

Та якби ж то знала людина, де падати буде, – сiна наслала б!

Куроччин старший синок, весь геть у тата, ще ранiше влаштував у тому вулику схованку. Полiз за рогаткою та ключ i намацав. Як глянув, то аж упрiв: отака несподiвана знахiдка!..

Грався, грався, а потiм до школи й понiс: перед товаришами похвастатись. А дiти до вчителя: «Іване Гнатовичу, а ключ у Курочки!» – «Ключ? Який ключ?» – «Отой, що од трактора!» От – сiльце й зашморгнулося! Того ж вечора приiхав з району мiлiцiонер, одтарабанив Курочку в Хоролiвку.

І шили там Курочцi не що-небудь: економiчну диверсiю. Знищення сiльськогосподарськоi технiки з метою розвалу колгоспу. Сумнiвалися тiльки в одному: сам Курочка дiяв, як кустар-диверсант, чи за завданням контрреволюцiйноi органiзацii. Схилилися до органiзацii, так було солiднiше…

– Ось перо i чорнило, сiдай, такий-сякий, i пиши!

– Що писати? – перелякано Курочка.

– Список усiх членiв пiдпiльноi терористичноi органiзацii.

Бились тиждень, другий. На смерть переляканий Курочка нiяк не мiг уторопати, що од нього хочуть.

Плакав, сякався у полу, без кiнця примовляючи:

– Оце ж я пропав!

Врештi слiдчий, який вiв його справу, втратив останнiй терпець. Пiдiйшов до Курочки, дав понюхати кулака:

– Чуеш, чим пахне? Могилою!

Отут Курочка повiвся вже зовсiм несподiвано: пiдпер по-баб’ячому щоку долонею, заголосив. Так затужив, що слiдчий i рота розтулив: надивився всього, а такого ще не стрiчав!

Пiсля цього Курочцi дали надовго спокiй. Сидiв у камерi, щоранку брався виносити парашу: нiхто не хотiв, огинався, а Курочцi воно як за iграшку.

Звiв на нарах кубельце, розгледiвся: iй-бо, жити можна! Харч, щоправда, пiснуватий, та зате робити не примушують. Охоче заводив знайомства, встрявав у розмови, розповiдаючи, за що його посадили. А пiд час перевiрки весело вiдгукувався:

– Осьдечки я!

Якось серед ночi Курочку пiдняли й одвели до простороi кiмнати. Там якийсь начальник повiв iз Курочкою задушевну розмову.

Передусiм поцiкавився, скiльки у Курочки дiток.

Подивився на нього спiвчутливо, похитав головою: як же дiткам отим буде без тата? Курочка одразу ж захлипав, засякався в полу:

– Оце ж я пропав!

Так, шансiв вийти на волю у Курочки мало – погодився добрий начальник. – А якщо сказати точнiше, то iх зовсiм немае. Економiчна диверсiя – не фунт iзюму: двадцять рокiв – не менше. А то й «вишка». Поставлять до стiнки i – клац! (приклацнув пальцями начальник) – з дiркою у потилицi й винесуть.