Біль і гнів. Книга 1

«Мабуть, що з снiгом, – усi прикмети за це». – «І наука це ж каже – метеозведення», – «Ну, тi як накажуть – вуха розвiшуй!.. Минулого року що обiцяли? Лiто сухе? А сiно геть усе погнило…»

Закiнчили про погоду, а про що далi говорити, вже й не знають.

– Що там мiй накоiв? – не витримав нарештi Твердохлiб. І до сина: – Вийди в ту хату!

Провiв сина важким поглядом.

– Так що там з моiм?

– Я, власне, за цим i зайшов, Володимире Васильовичу… Кiм Тетяну Олексiiвну куркульською вовчицею обiзвав…

– Вовчицею? – вражено Твердохлiб.

– Вiн-то прямо iй у вiчi цього не сказав, – вже наче аж заступався за Кiма Колядко. – Дiтям сказав… А дiти е дiти: одразу до вчительки… Свiтлична, ви самi розумiете, й образилась… Пiсля урокiв усю перерву в мене проплакала… То ви, Володимире Васильовичу, поговорiть iз ним, що так негарно… А я Тетяну Олексiiвну уже вмовив – хай iде хлопець завтра до школи… Дiти е дiти…

Твердохлiб Колядка аж до ворiт провiв. Руку на прощання тиснув, обiцяв одразу ж поговорити з сином:

– Сiм шкур iз лобуряки спущу!

– Бити не треба, Володимире Васильовичу! – вже оступався за Кiма директор.

– Колись батькiв боялися та слухались, а теперiшнi дiти i вухом не ведуть!

– Час такий, Володимире Васильовичу…

Пiшов Колядко. А Твердохлiб вертався до хати – все у ньому аж кипiло. До чого додумався, песиголовець – куркульською вовчицею учительку обiзвати!..

І враз аж у груди штовхнуло: пригадав, звiдки син узяв отi два слова! Ускочив у хату, не до сина – до комоду метнувся, де всi документи лежали.

Грюкнув щосили шухлядою, ускочив до другоi кiмнати:

– Ану признавайсь: рився в шухлядi?!

І, вже не стримуючись, – лясь! лясь! Кiма по щоках. У того так сльози i бризнули. Вискочив iз-за столу, за щоки вхопився, на батька з ненавистю дивиться.

– Самi написали, та ще й б’етеся!

A-а, сам!..

Не знав, що i зробив би, аби син не догадався iз хати втекти. Ухопив пiдручник, шарпонув i одразу ж опустилися руки: пожовклим, аж порудiлим од часу метеликом випурхнула звiдти газетна замiтка. Погойдалася в повiтрi, лягла на пiдлогу.

Колись вiн ii вирiзав дбайливо з газети, пильнуючи, щоб не пошкодити жодного слова, а особливо пiдпису, набраного товстими, жирними лiтерами.