Біль і гнів. Книга 1

До цього секретарював Колядко, але чимось не вгодив Твердохлiбовi, той на звiтно-виборних зборах Колядковi й дав: не забезпечуе дiйове керiвництво сiльським господарством. А чому не забезпечуе? Бо од сiльського виробництва одiрваний – закопався у школi. І назвав Нешерета…

Так i секретарюе Нешерет – четвертий рiк пiдряд.

Нешерет спершу розпорядився навiть культпохiд одкласти: якi можуть бути походи в кiно, коли комiсiя от-от на голову звалиться! Але Колядко переконав, що культпохiд – це теж полiтмасовий захiд.

– Добре, ведiть. Тiльки щоб менi, натурально, учителi по своiх десятихатках були!

Отож Тетянi замiсть Хоролiвки свiтила полiтбесiда. Та ще треба воювати з Івасем, який здiйняв рев на всю хату: збирався ж iз мамою в культпохiд, а тут на тобi – лишайся удома! Як Тетяна його не переконувала, що йдуть лише старшi класи, не помагало нiщо:

– А Олька ж iде!

Олька – дочка Колядкiв, однолiток Івася.

– Іде, бо й батьки ii йдуть! – вже сердито Тетяна. – І замовчи менi, бо я не знаю, що з тобою й зроблю!

Замовкнув. Забився в куток, схлипуе так, наче хто йому печiнку виймае.

– Ти довго там хлипатимеш?

– Довго.

Не витримала – розсмiялась Тетяна:

– Ладно, не плач: попрошу Олексiя Григоровича, може, вiн тебе й вiзьме.

Сина мов вiтром видуло iз закутка. Не одходить тепер од матерi, допитуеться, коли вона нiде до Колядка.

– Пiду – не забуду… А тепер бiжи надвiр, бо менi ось бесiду готувати треба…

Пiдiбрала газети на задану тему, читае, виписуе. Ось стаття «Правды» вiд 23 серпня цього, 1940 року, присвячена роковинам радянсько-нiмецького пакту: «… пакт був пiдписаний в момент, коли над Європою нависли грозовi хмари iмперiалiстичноi вiйни, що задовго i спроквола пiдготовлялась в дипломатичних канцелярiях Лондона i Парижа. Звiстка про радянсько-нiмецький пакт прозвучала як останне застереження органiзаторам i натхненникам iмперiалiстичноi вiйни…»

«Агресивна роль англо-французькоi плутократii», – нотуе Тетяна.

І як ще одне ствердження попередньоi думки, виписуе фразу iз доповiдi товариша Молотова на Четвертiй сесii Верховноi Ради першого скликання: «Вiдомо, однак, що виражене ще в кiнцi минулого року прагнення Нiмеччини до миру було вiдхилене урядами Англii i Францii».