Ключі Марії

 – Хiба в нас на кафедрi ведуться якiсь антирадянськi чи нацiоналiстичнi розмови? Про що доповiдати? Маемо кiлькох нових викладачiв з Союзу. То хто б при них щось собi дозволив?

– Я так i сказав, коли мене викликали позавчора. А вiн менi каже: «Ви зi мною не щирi. Хiба професор Курилас не нарiкав, що не змiг пообiдати в ресторацii через те, що туди напхалася купа офiцерiв?» Я здивувався. Бо що ж тут такого? А вiн: «Цi офiцери вашi визволителi! Вони життям ризикували, щоб визволити вас з польського рабства.

Ви навпаки повиннi радiти, що маете честь обiдати разом з ними».

– Звiсно, це честь, коли сидиш бiля такого офiцера, а вiн вишмаркуе носа тобi пiд ноги.

– О, дякую, вже маю що на тебе донести, – розсмiявся Степан. – Але якщо поважно, то це означае, що вони не одного мене завербували. І тепер, якщо хтось промовчить про якусь слизьку бесiду, то другий чи навiть третiй донесе.

– Ну, що ж – мене теж викликали, – признався Богдан.

– І тебе? – Шурхало був щиро здивований.

– Так, на завтра. В обiд. Вже й Рудницького попередили, що вiн мене замiняе.

– То, може, тебе хочуть арештувати?

– Нi, виглядае на щось iнше. Попросили мене перечитати уважно хронiку Ольгерда.

– Навiщо це iм?

– Звiдки менi знати… Завтра довiдаюся.

– Що ж, повертаймося до гостей…

Жiнки тим часом жваво обговорювали появу советських дам в театрах i фiлармонii. Їхнiй вигляд вражав: неймовiрний коктейль запахiв i, звичайно ж, червонi берети, якi вони нiколи не скидали, бо лiнувалися робити фризури.

Чоловiки натомiсть залiзли в полiтику. Гостi Марковича були давнiми спiльними друзями, як господаря, так i Куриласа, вiддавна нi з чим один перед одним не крилися i не кремпувалися. Не вiдчували страху й зараз, коли зачепили теми доволi загрозливi.

– Цiкаво, що вони арештовують навiть членiв Компартii Захiдноi Украiни, – сказав викладач мовознавства Олексiй Гуркевич. – Тих, що виiхали до СССР, розстрiляли ще в тридцять сьомому, а тепер виловлюють тих, хто, довiдавшись про колективiзацiю та голод, повернув советському консулятовi у Львовi свою членську картку.

Цього вони нiкому не дарують. Арештували вже журналiста Степана Рудика* i його товариша, видатного жидiвського комунiста Людвiга Розенберга*, вони обое вiддали назад членськi книжки КПЗУ на знак протесту. А коли iх арештували, то викинули iхнi сiм’i на вулицю, конфiскувавши все майно. Обое отримали по вiсiм рокiв в’язницi.