Ключі Марії

– Ну, Сальцьо Розенберг, як ми його по-приятельськи кликали, поплатився, мабуть, ще й за те, що був сотником, членом проводу украiнського сiчового стрiлецтва i воював проти москалiв, – втрутився Курилас. – Такi в них теж у списку.

– До мене звернувся мiй випускник, дуже мудрий i дiевий хлопець, якого громада села вибрала на вiйта, – розповiдав Маркович. – Але ще треба було, аби його затвердили в райкомi. Коли ж вiн приiхав туди, секретар райкому прискiпливо прочитав його бiографiю та анкету i запитав: «А чи е у вашому селi хтось, хто за Польщi сидiв у тюрмi?» Вiн здивовано вiдповiв, що його село було дуже бiдне, затуркане, там нiхто не займався полiтикою, а тому нiхто заарештований не був.

А секретар: «Менi не йдеться про полiтику. Мене цiкавить, хто взагалi сидiв у тюрмi?» Хлопець тодi згадав, що справдi один чоловiк був засуджений за те, що забив сокирою свою жiнку. «О! – втiшився комiсар. – Якраз таких нам i треба!»

Всi розсмiялися.

– То правда, якраз таких iм i треба, – погодився Гуркевич – Людей безсердечних i жорстоких.

Адже вони мусять органiзувати колективiзацiю, i всiх заможних господарiв, оголосивши куркулями, виселити на Сибiр. М’якосердих i совiсних на це дiло не вiзьмуть.

– Дехто намагаеться з ними загравати, як от Квiцiнська, що мае на Коперника велике багате помешкання. Вона запросила кiлькох червоних командирiв до себе на прийняття, накрила щедрий стiл, повитягала старi запаси алкоголю. А завершилося все тим, що командири напилися, посварилися, побилися, потрощили iй посуд, поперекидали меблi, а потiм ще й донесли в НКВС на буржуйку.

– Та так iй i треба. Стара дурепа, – махнув рукою Маркович. – А що ваш син, Богдане? Давався чути?

– На жаль, нi. Сюди ж нiхто вiд них не перебiгае. От жодних вiсток i нема.

Роздiл 11

Киiв, жовтень 2019. Сон сидячи спричиняе провали в пам’ятi

Через неглибокий сон Бiсмарк почув приглушенi незнайомi голоси, брязкання посуду i автомобiль, що проiхав пiд вiкнами. Йому захотiлося перевернутися на другий бiк, але зробити це виявилося не так легко.

Розплющивши очi, вiн побачив, що прокинувся в каварнi, сидячи на м’якiй кушетцi за столиком.

– Ну й ну! – прошепотiв.

Навкруги товклися люди. За п’ять крокiв вiд нього перед барною стiйкою стояла черга. «Вам розiгрiти?» – запитав чоловiчий голос. «Так, розiгрiйте» – вiдповiла дiвчина.

– Що я тут роблю? – злякався Олег, загальмовано роззираючись.

Поруч снiдали вiдвiдувачi.