Ключі Марії

За широкими вiкнами жила своiм звичайним жвавим життям осiння киiвська вулиця Ярославiв Вал. Мобiльник показував за п’ять хвилин десяту. Коли ж вiн сюди прийшов? Коли цю каварню вiдчинили? Так, згадав, адже ii не зачиняють! Вона цiлодобова! Отже, ii й не вiдчиняють тому, що вiдчинена завжди.

Нудний головний бiль заважав зосередитися, заважав викликати ближню пам’ять. І тут Олега осяяло, i вiн знов опустив погляд на мобiльник. Перевiрив останнi дзвiнки. О пiв на першу ночi i о пiв на другу вiн розмовляв з Адiком.

При цьому спочатку сам телефонував Адiку, а о пiв на другу вже Адiк – йому.

Нiч, що минула, поступово ставала зрозумiлiшою, втрачала контури чорноi дiри. Згадалася Олеговi раптова панiка, яка охопила його пiсля пiвночi, коли вiн зрозумiв, що заснути пiсля пережитого не зможе. Вiн намагався вiдволiкти себе вiд реальностi iнтернетом, чаем, коньяком, але панiка не вiдступала. І тодi вiн зателефонував Адiку i запропонував зустрiтися. «До тебе зайти? Я все одно недалеко, в центрi», – запитав Адiк, геть не здивований таким пiзнiм дзвiнком.

«Нi, бiля мене на розi Валу i Франка е цiлодобова каварня», – вiдповiв Бiсмарк. Потiм Адiк передзвонював, казав, що спiзнюеться. Але все ж приiхав, i вони сидiли тут, за цим самим столиком. І Бiсмарк скаржився своему наставниковi з чорноi археологii на Рiну, якiй вiн довiрив ключi вiд квартири i яка передала iх якомусь хлопцю-культуристовi, членовi чи то секти, чи то церкви.

Історiя з ключами викликала в Адiка глузливу посмiшку.

«П’яна дiвчина з твоiми ключами – це твое особисте життя. Я в ньому розбиратися не буду. А ось те, що ти про виклик на роботу i фейкове замикання розповiдав, це пiдозрiло. Це мене куди бiльше хвилюе».

Черга до стiйки розсмокталася. Бiсмарк узяв лате i повернувся на мiсце.

– До вас уночi дiвчина приходила! – почув над головою.

Озирнувся. З тацею в руках бiля нього зупинилася молода жiнка, що вже прибрала порожнi горнятка з сусiднього столика.

– Що ви сказали? – перепитав Олег.

– Десь о п’ятiй до вас дiвчина пiдсiла. Ви мiцно спали. Я думала, вона хоче у вас гаманець з кишенi витягнути, але вона мене запевнила, що вас знае. Навiть iм’я назвала, але я вже не пам’ятаю, – пояснила жiнка.

– Ага, – кивнув Олег, перевiряючи кишенi. – Симпатична?

– Не дуже! – жiнка знизала плечима i пiшла.

Збитий з пантелику, Бiсмарк вiдволiкся вiд спогадiв про розмову з Адiком. Допив каву i подався додому. Перед дверима забарився.