Ключі Марії

На мить затамував подих, приклав до дверей вухо, перевiряючи, чи немае там когось чужого.

Полежав з пiв годинки на канапi. За цей час i головний бiль випарувався, i чiткiше пригадалася нiчна бесiда з Адiком. Радше вже не бесiда, а найголовнiше. Адже Адiк прийшов з торбинкою i в якийсь момент, роззирнувшись, витягнув золоте рукiв’я кинджала або ножа. На рукiв’i – знайоме зображення. Два лицарi на одному смiшному довгому конi. «Подивися на цю золоту красу! Адже ж круто?!» – зажадав пiдтвердження Адiк, сам зачаровано вдивляючись у предмет своеi нинiшньоi гордостi, нiби це вiн його викопав.

«А там же ще щось було, в глинi?» – нагадав йому Бiсмарк. «А-а! Так! З тiею штукою треба ще повозитись!» – вiдмахнувся Адiк. І перед тим, як пiти, дав Бiсмарку важливе i термiнове завдання, нiяк не пов’язане з небезпечною чорною археологiею.

Олег набрав його номер.

– Привiт! Знаеш, у мене провали в пам’ятi! Ти менi щось вночi розповiдав, а я не пам’ятаю.

– А ти вже вдома? Як там? Стороннiх немае?

– Немае.

– Я тобi папiрець дав. Список. Там прiзвища i адреси, за якими треба пройтися i поговорити.

Бiсмарк перевiрив кишенi куртки, витягнув складений учетверо папiр. Розгорнув.

– А хто цi люди?

– Археологи, якi там копали ранiше. Вони вже померли.

– То як же ж я з ними поговорю?

– Спочатку тобi треба виспатися, – Адiк хихикнув. – А потiм пройтися по цих адресах i поговорити з iхнiми родичами, нащадками. Може, якiсь щоденники, архiви залишилися? Набреши iм, що ти займаешся археологiею.

– А чим я, по-твоему, займаюся? – обурився Бiсмарк. – Це ж правда!

– Так, звичайно, вибач. Набреши iм, що ти займаешся iсторiею украiнськоi археологii, що збираеш матерiали про найзнаменитiших археологiв i потiм напишеш про них книжку. Родичi на таке легко купуються.

– Зрозумiв, – видихнув Бiсмарк i ще раз глянув на пожмаканий аркуш з iменами, прiзвищами i адресами. – Ну, а потiм що?

– Потiм? Потiм прочитаеш те, що знайдеш i запишеш те, що тобi розкажуть.

Найважливiше покажеш менi. Розумiеш, якщо ми з тобою знайшли в могилi те, що я тобi вночi показував, у могилi, яку не раз розкопували, то уяви собi, що там знайшли тi, якi копали до нас? Знайшли, але статей в археологiчних журналах не опублiкували. Взагалi жодноi згадки. Розумiеш? Родичi цих покiйних археологiв взагалi можуть на мiшках iз золотом сидiти i не знати цього.

– Ну ти скажеш! – усмiхнувся Олег.