Ключі Марії

Вiн вийшов на Пелчинську i вiдчув, як ноги робляться ватяними, а в головi паморочиться. Зiперся на липу, вийняв папiросу й закурив. Правда, запалити йому вдалося щойно з четвертого сiрника. «Чого я хвилююся так? Хiба ж я з цим не змирився? Хiба не чекав такого дзвiнка щодня?» Вiн поглянув на похмуру будiвлю НКВС, ранiше, коли тут мiстилася адмiнiстрацiя мiських електричних закладiв, вона не виглядала так похмуро, але з того часу, як засiли там чекiсти, якась патина сiростi i глибокого смутку вкрила ii.

Бiля входу стояв вартовий з гвинтiвкою i теж курив. «Може, не йти?» – подумалося, але виходу й так не було, тепер уже нема де сховатися. Зробивши ще кiлька крокiв, побачив, як вартовий виструнчився i втупився в нього.

– Я до полковника Ваврика, – якомога спокiйнiше повiдомив Курилас.

Його впевнений голос, смiливий погляд викликали у вартового деяке здивування, але вiн пiдiйшов до дверей i натиснув дзвiнок. За хвилю вийшов черговий.

– Вiн до полковника Ваврика.

– Вас викликали? – запитав черговий.

– Так. На другу годину.

Черговий i вартовий одночасно глипнули на годинники. Курилас усмiхнувся, впiзнавши на iхнiх зап’ястях нiмецькi годинники, якi вони вочевидь отримали на спiльному з нiмцями парадi. А, може, вiдiбрали в когось iз львiв’ян.

Черговий зник. Вартовий не зводив очей з професора, мабуть, сподiваючись провокацii. Знову вiдчинилися дверi, i черговий сказав:

– Ідiть за мною, – i пропустив вiдвiдувача поперед себе.

Курилас пройшов у фое i побачив, як згори сходами спускаеться високий кремезний чоловiк, мабуть, його ровесник, з густою, злегка сивуватою шевелюрою i грубо витесаним обличчям, що було поцятковане ямками. Вiн, усмiхаючись, простягнув руку:

– Це я вас викликав, товаришу професоре.

Вони мовчки пiднялися сходами, застеленими довгим бордовим килимком, який попiд кожним схiдцем притримував металевий штир.

Курилас вiдчував тремтiння, хоча перед тим, як iти сюди, встиг випити лiки, якi регулюють пульс i тиск. «Треба було краще випити горiлки», – подумав вiн.

Полковник вiдчинив дверi просторого кабiнету i запросив усередину. Вони сiли обабiч громiздкого письмового столу.