Ключі Марії

Адiка напружив незвично самовпевнений Олегiв тон, яким той почав розповiдати новини. Це не була звична «доповiдь», яку можна було б iронiчно коментувати. Олег говорив повiльно, задумливо, iнодi замовкав на пiв хвилини, i тодi Адiк не мiг зрозумiти: чи пiдшукуе Олег потрiбне слово, чи, навпаки, вирiшуе, що казати, а що не казати.

Першi хвилин п’ятнадцять пiд чарочку маловiдомого французького коньяку – iншого тут не було – Бiсмарк дiлився враженнями про Клейнода.

– Його батько, напевно, був дуже чесним, – пояснював вiн Адiковi i собi бiднiсть господаря.

 – Все, що викопував, вiддавав начальству. Нiчого собi не залишав. Тому й син нiчого, крiм житлоплощi, не успадкував. І напевно тому Польський допомагав Клейноду-старшому. Зi спiвчуття. Почувався винним перед цим дурником, який нiчого пiд кiнець життя не назбирав, а потiм ще й на рак захворiв. А що таке рак, коли у тебе немае грошей на лiкарiв i лiки?

– Можна подумати, рак лiкуеться грошима, – нарештi Адiк знайшов момент для iронii.

– Грошей у них нiколи не було. Польський допомагав тiльки лiками. Вiн iм посилав порошок.

– Який порошок? – насторожився Адiк.

– Ну, я повiльно до цього пiдходжу, – Олег витримав паузу i продовжив з хитрою посмiшкою на обличчi. – Спочатку я думав, що це лiки. Але син розповiв, що порошок, точнiше дрiбний бiлий пiсочок з кристаликами, вiн отримував у поштових конвертах у папiрцi, складеному фантиком. А той був захованим всерединi листа, тiльки листiв Польський Клейноду-старшому нiколи не писав, аркушi завжди були чистими…

– І? – Адiк став пiдганяти оповiдача, бо вiн уже допив свiй чай, алкоголю йому сьогоднi не хотiлося.

– І ось я думаю, що це були не лiки, а дещо iнше. Тому, що за словами сина, порошок допомагав йому i вiд раку, i вiд гiпертонii i давав йому стiльки енергii, що хворий мiг усю нiч бродити Подолом. Думаю, це були «колеса»! Наркотик!

– Он як? – Адiк здивувався, i очi його блиснули цiкавiстю.

– Тобто Польський, я думаю, розбагатiв не на захованих вiд археологiчного начальства знахiдках, а на наркотиках!

– Нi, – Адiк махнув рукою.

 – Людина, яка прожила стiльки рокiв у Союзi i зробила там кар’еру, вiзьметься за наркотики? Не вiрю! Найпевнiше, йому вдалося викопати i переправити до Грецii купу золота. Звiдси i грошi, i можливiсть добути «колеса» для смертельно хворого товариша.

– Є тiльки один варiант дiзнатися правду, – хитро сказав Бiсмарк.

– Ну i який же?

– Запитати у старого.