Людвисар. Ігри вельмож

У думках вiн був готовий подарувати Христофовi за його кмiтливiсть усе, що той тiльки забажае. Лише б не впасти…

– Стiйте, нечестивцi! – почувся несподiвано вигук, в якому всi впiзнали голос епископа. Його худорлява, загорнута в рясу постать чорнiла на пагорбi.

– Гм, чого б це? – тихо промовив кур'ер. – Сам хоче помiрятись силою чи що?

Невiдомi в «чортових личинах» завмерли, чекаючи, доки епископ з погано прихованим поспiхом спуститься донизу.

Глянувши на чотирьох мертвих «веселунiв», що лежали бiля Христофа, Лiбер зауважив:

– А лiкар убив лише одного…

– Бачте, отче, вiн закоханий.

А закоханi – милосерднi, – вiдповiв кур'ер.

– Ви ж не протримаетесь, – сухо сказав епископ.

– Блазнiв тiльки п'ятеро, – Христоф знизав плечима i вдав, що уважно розглядае свою закривавлену зброю.

– Годi вам, – скривився епископ, – ви б'етесь майже годину. Окрiм того, маете поранену руку. Самi розумiете, що врештi-решт загинете…

– Нiчого не вдiеш, отче. Але поки що, зауважте, я живий-живiсiнький.

– А вам, Домiнiку, – вiв далi Лiбер, переходячи до iншого боку карети, – я пропоную врятувати i друга, i кохану…

– Як? – важко видихнувши повiтря, запитав той.

– Здайтесь.

– Не вiрте йому! – попередив Христоф.

– Вибiр за вами, – повторив слуга церкви.

– Якого дiдька? Перевага ж на його боцi! – не вгавав кур'ер.

– Я не хочу бiльше кровi, – лицемiрно мовив Лiбер.

– Я… я згоден… – сказав Гепнер, – але нехай вашi люди заберуться подалi вiд карети…

«Чортовi личини» миттю вiдступили.

– Далi! – вигукнув лiкар. – Аби я встиг повернутись, якщо ви дурите нас!..

Невiдомi, здавалось, зовсiм розчинилися в темрявi. Домiнiк опустив шаблю i рушив до епископа. За мить кiлька пар рук мiцно його вхопили i, зв'язавши, перекинули через сiдло. Хтось щосили ляснув коня, i все стихло.

Вiд смолоскипiв мiсцями загорiлися сухi гiлляки i торiшня пожовкла трава, висвiтлюючи жахливу картину з купою мертвих тiл. Христоф прислухався до грудей кожного з шести гайдукiв, проте жодне серце вже не билося.

Почувся жiночий крик: Ляна, яка щойно визирнула з карети, вiдразу безсило повисла на дверцятах. Чоловiк за кiлька крокiв опинився поруч i, пiдхопивши ii, всадовив назад, кинувши служницi:

– Приведи панну до тями. І не давай бiльше дивитися. Такi картини не для неi.

Бiдолаха була налякана не менше за свою господиню, але млiти i скрикувати не мала права.

У глибинi лiсу знову заблимали вогнi.