Могутніше за меч

Ірландець повернувся в таксi, розстебнув блискавку на торбi Мартiнеса й порахував пачки нових п’ятифунтових банкнот. Принаймнi вiн сказав правду про суму, навiть якщо iще бракувало бiльше двохсот двадцяти шести тисяч фунтiв стерлiнгiв. Застебнув блискавку й зачинив торбу у багажнику. Зрештою, Мартiнесу цi грошi бiльше не знадобляться.

Наказ командира був чiтким: пiсля того як роботу буде виконано, тiло необхiдно залишити на складi, тодi ним займеться iнший оперативник. Єдине, що потрiбно вiд Раффертi, це зателефонувати та повiдомити: «Пакет готовий до транспортування».

Пiсля цього треба доiхати до аеропорту, залишити таксi з грiшми на найвищому рiвнi автостоянки. Інший оперативник забере й автiвку, i готiвку.

Раффертi повернувся до дона Педро, який не спускав ока зi свого ката. Якби йому надали вибiр, Раффертi спершу вистрiлив би жертвi в живiт, а потiм кiлька хвилин чекав, поки вщухнуть зойки, перш нiж вистрiлити вдруге – в пах. Волання, можливо, могло стати iще гучнiшим, тодi вiн нарештi вставить револьвер у рота.

Споглядав би у вiчi своеi жертви кiлька секунд, а потiм, без попередження, натиснув би на гачок. Але це означало б три пострiли. Один можуть не помiтити, але три, безперечно, привернуть увагу глупоi ночi. Тож доведеться виконати наказ командира. Один пострiл i нiякого лементу.

Водiй усмiхнувся дону Педро, який iз надiею звiв погляд, поки не побачив, як зброя наближаеться до його рота.

– Розтули, – звелiв Раффертi, немов якийсь привiтний стоматолог, вмовляючий малюка.

Спiльним серед усiх його жертв було цокотiння зубiв.

Мартiнес пручався i в нерiвнiй боротьбi проковтнув один зi своiх переднiх зубiв. Пiт заливав м’ясистi складки шкiри на обличчi. Довелося зачекати ще кiлька секунд, перш нiж натиснути на спусковий гачок, але все, що почув, було сухе клацання.

Дехто непритомнiв, дехто просто зневiрювався, а iншi ворохобилися, коли усвiдомлювали, що досi живi. Тих, хто непритомнiв, Раффертi ненавидiв. Це означало, що йому доведеться чекати, поки вони очуняють, перш нiж розпочати весь процес заново.

Але Мартiнес залишився при тямi.

Коли Раффертi дiставав пiстолет, то порiвнював свою роботу зi смиканням жил – жертви часто всмiхалися, вирiшивши, що найгiрше вже позаду. Але коли вiн знову крутонув барабан, дон Педро вже не сумнiвався, що помре.

Залишалося тiльки питання, коли це станеться. Де i як, уже було вирiшено. Раффертi завжди розчаровувало, коли йому вдавалося порiшити жертву з одного пострiлу.