Могутніше за меч

– То що я можу для тебе зробити? – запитав пан Саллiван, сiдаючи за стiл.

Себ залишився стояти.

– З вашого дозволу, сер, я хотiв би просити руки вашоi доньки.

– Як старомодно! – вигукнув пан Саллiван. – Я зворушений, що ти взяв на себе клопiт запитати про це мене, i якщо це те, чого хоче Саманта, я згоден.

– Не знаю, чи вона цього хоче, – визнав Себ, – бо я ii ще не питав.

– Тодi удачi, все, що можу тобi сказати: ти нам з дружиною подобаешся.

– Яке полегшення, – видихнув Себ.

– А своiм батькам хоч сказав?

– Учора ввечерi, сер.

– І як вони до цього поставилися?

– Мати дуже зрадiла, але мiй батько сказав, що якщо Сем мае здоровий глузд, вона менi вiдмовить.

Пан Саллiван усмiхнувся.

– Але якщо вона скаже «так», чи зможеш ти забезпечити iй те, до чого вона звикла? Адже, як тобi вiдомо, вона сподiваеться стати академiком, а за це багато не платять.

– Я над цим працюю, сер. Мене щойно пiдвищили в банку, i я зараз уже номер два у вiддiлi нерухомостi.

І, гадаю, ви знаете, що я нещодавно став членом правлiння «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв».

– Усе це звучить багатообiцяюче, Себе, i, чесно кажучи, Марiон дивувалася, чого ви так довго зволiкаете.

– Це означае, що я отримав ваше благословення?

– Безумовно, так. Але нiколи не забувай, що Саманта, як i твоя мати, встановлюе стандарти, за якими нам важко жити разом iз iншими звичайними смертними. Й обидвi керуються тим самим моральним кодексом, що й твiй батько.

А тепер, коли ти це сказав, може, захочеш присiсти?

* * *

Коли пiзнiше Себастьян повернувся в Сiтi, то знайшов на своему столi записку вiд Едрiена Слоуна, який просив його зайти до його кабiнету, щойно вiн повернеться.

Себастьян спохмурнiв. Єдиною плямою на екранi його радару впродовж кiлькох останнiх мiсяцiв був його безпосереднiй керiвник. Вiн так i не змiг догодити Слоуну вiдтодi, як Седрик Гардкасл призначив його своiм заступником у вiддiлi нерухомостi.

Слоуновi завжди вдавалося справляти враження, нiби вiн iз великим запалом вiддаеться своiй роботi, i, якщо чесно, щомiсячнi успiхи та прибутки його вiддiлу вражали. Однак вiн чомусь не довiряв Себу й навiть не намагався звiритися йому – на дiлi ж робив усе, щоб тримати його подалi вiд справ. Себ також чув вiд одного зi своiх колег, що щоразу, коли в розмовi згадують його iм’я, Слоун не вагаеться, щоб насипати йому солi на хвiст.