Лицарка Корони

– І ти хочеш позбутись князiвського стану? Поваги? Заради чого? Ти ж знаеш справжне ставлення люду до Борзобагатих… – не вгамовувася брат.

– Маркусю, припини. Я бiльше нiколи не буду жебрачкою. Краще вже бути заможною шляхтянкою, навiть несправжньою, нiж бiдною княгинею. Це мое рiшення i я нiколи, чуеш, нiколи про нього не пошкодую, – Анна торкнулась срiбного ланцюга на грудях i нарештi всмiхнулась.

* * *

– А от i наша наречена! – Йона Борзобагатий пiдвiвся iз крiсла, коли у залу увiйшли Сокольськi.

Єпископ поштиво схилив голову, княгиня присiла в кнiксенi, ii брат кивнув. Жiнка було вже прошмигнула до iншого боку столу, де з широкою задоволеною усмiшкою стояла ii подруга Ганнуся, як ii зупинило рипiння Йони.

– То наша княгиня не хоче прикластись до руки епископа? Гидуе Божою ласкою? – Йона простягнув долоню, на якiй поблискував золотий перстень iз печаткою. Сокольська примружила очi. Якусь мить вона стояла, наче вкопана. В залi запанувала мовчанка. З боку канцелярського столу почувся кашель Василя:

– Отче…

– Нi, чого ж… Владико, вибачте, що забула про манери… – Анна хижо всмiхнулась i рушила до епископа, нахилилась i чмокнула перстень… – Я ж так поспiшала до нареченого, отче!

Княгиня пiдморгнула задоволеному Йонi i розвернулась до вiкна.

– А ваше диво розквiтло, владико! – вигукнула Анна з удаваним захопленням i пiдiйшла до шибки.

– В моiх руках все розквiтае, врахуйте це, дитино, – Йона присiв у крiсло i пiднiс до губ келих, наповнений до краю угорським вином.

– Ми прийшли обговорити привiнок, отче… – нарештi промовив Марк Сокольський.

– Ну, так, важлива справа. Що дiстанеться княгинi в разi смертi мого сина… За ii власнiсть прийшли торгуватись… – Йона клацнув язиком i поставив келиха на стiл.

В залi запанувала така тиша, що можна було почути кроки служок в коридорах палацу. Тиша тривала хвилину за хвилиною. Нарештi ii перервала наречена – Анна холодно та рiшуче промовила:

– Я вимагаю Харлупський замок i резиденцiю в Красному.

– Красне – наша фамiльна вотчина, подарована нам, Борзобагатим, королiвською ласкою, – Йона втупив погляд у майбутню невiстку. – Ми не даруемо, не вiддаемо i не продаемо королiвськi блага.

– Або Красне буде моiм, або весiлля не буде, – Анна торкнулась короткого манжету на лiвiй руцi i розправила спiдницю з лондонського чорного сукна.

Йона мовчав. Вiн вiдпив ще вина i втулився у вiкно.