Лицарка Корони

Нiхто i нiщо не могло перервати цю важку тишу, навiть принишк соловей, що виспiвував весь ранок.

– Добре, буде вам Красне i Харлупа, – нарештi вичавив з себе епископ. – А тепер давайте обiдати.

Служки почали вносити запечену качку i ковбаси, розливали вино. Гостi пiдсунулись до столу. У самий розпал обiду епископ вiдiрвався вiд розмови iз Марком Сокольським i звернувся до майбутньоi невiстки:

– Панi Анно, знаю, що ваш душпастир – Онисфiр Дiвочка. Вам не здаеться, що вiн залишився далеченько вiд вас? У самому Киевi.

Може, вам пошукати когось iз панотцiв поближче? Та й з родiв бiльш шляхетських? Я можу пiдсобити, в мене е кiлька гарних священникiв на прикметi.

– Владико, аби ви знали не лише моi грiхи, а й думки?.. – розсмiялась княгиня.

– Люба моя, таемниця сповiдi священна… – Йона розвiв рукавами, пишно гаптованими золотом. На це княгиня лише всмiхнулась. – До речi, менi передали листа для вас вiд Онисфiра.

Сокольська враз зблiдла. Єпископ прошепотiв щось на вухо служцi, i той миттю вискочив iз зали, повернувшись згодом iз розпечатаним листом.

– А ви гадали, що всi найважливiшi вiдомостi проходять повз мене? – вишкiрився епископ Луцький.

Марк Сокольський схопився за рукiв’я шаблi i подивився на сестру. Анна захитала головою, даючи знак не втручатись. Йона розгорнув аркуш iз зеленою печаткою панотця Онисфiра Дiвочки.

– Ваш душпастир вiтае вас, панi Анно, з гарним вибором. Пише, що вiн його схвалюе i буде молитись за ваше щастя iз Василем Борзобагатим, – епископ всмiхнувся i вiдклав листа.

 – Василю, передай папiр нареченiй.

Анна очима пробiгла листа. Рядки на паперi були рiвно виведенi розмашистим канцелярським почерком. Губи княгинi розпливлись у посмiшцi:

– Дякую, владико, за добру новину.

Жiнка вiдклала папiрцi i, наче нiчого не сталось, повернулась до Ганнусi Борзобагатоi, яка цього разу сяяла у розшитiй золотом синiй оксамитовiй сукнi.

По обiдi Йона показував гостям свое ботанiчне диво – кущi, розквiтлi пурпуровими ароматними китицями.

Аннi ж поталанило на мить залишитись у залi бiля канцелярського столу, вiдiрвати вiд листа Онисфiра шмат i вивести кiлька слiв чорнилами, що стояли на канцелярськiй стiльницi. Це зайняло якусь мить – i складена крихiтна записка опинилась у кишенi жалобноi сукнi. По обiдi сторони пiдписали угоду про спадок майбутньоi нареченоi та дар родини Борзобагатих.