У вогні плавильника. Срібло

Королiвськi пiдданi ненавидять нiмкеню Урсулу, яка всюди встромлюе свiй довгий нiс, але будь-якi питання все ж таки вирiшують у ii покоях. Сiмнадцять рокiв величезною краiною править з опочивальнi коханка короля. Урсула прибула до двору разом з iншими фрейлiнами шiстнадцятирiчноi Анни Австрiйськоi, якiй судилось вийти замiж за Сигiзмунда та стати королевою Речi Посполитоi. Але в чужу краiну iхала Урсула iз секретними настановами матерi, королеви Марii-Анни Габсбург, iмператрицi Священноi Римськоi iмперii.

Серед речей в ii крихiтнiй дорожнiй скринi було лише кiлька суконь, зваблива бiлизна та документи на несправжне iм’я. Урсула – насправдi Гiнгер фон Грюбеншл iз дрiбного князiвського роду з Баварii. Маленьку кучеряву Гiнгер з привабливим личком знайшла серед баварських гiр та полонин сама iмператриця. За ii велiнням далеку родичку Габсбургiв доставили до двору у Вiдень i поставили перед вибором – «або розгрiбати гнiй за свинями у себе в провiнцii, або лягти в лiжко iз королем Сигiзмундом i стати шпигункою Габсбургiв». Імператриця була невпевнена у принадах власноi доньки, та й iнформатор при дворi нового короля Речi Посполитоi був просто необхiдний. Гiнгер-Урсула iз завданням блискуче впоралась. І поки королева народжувала дiтей – аж п’ятьох, Маерiн ставала все могутнiшою i впливовiшою у Речi Посполитiй. Ось вже й королева спочила у Бозi, але всевладна нiмкеня не повернулась додому, вона допомогла наступнiй дружинi Сигiзмунда, яку прислала з Вiдня стара iмператриця. Сестра Анни Австрiйськоi – Констанца вже п’ять рокiв у повнiй залежностi вiд могутньоi Урсули, яка навiть призначае iй час побачень iз чоловiком. А любить Сигiзмунд лише хитру i мудру нiмкеню i наплювати йому на плiтки та етикет. Утрьох – король, королева та фаворитка – вечеряють i подейкують, що навiть сплять. Нещодавно пiдданих його величностi шокувала звiстка – монарх замовив сiмейний портрет, на якому посерединi зображений не вiн, а гостроноса Урсула Маерiн.

Дормез котився до парадного входу королiвського палацу.

Корецька подивилась на перснi на руках. Самоцвiти виблискували, пiдморгували iй, немов камiння в оправi живе i намагаеться ii заспокоiти i розрадити. До дверцят пiдскочили королiвськi слуги. Корецьку зустрiв маршалок двору i сам проводив гостю у покоi Урсули.

– Княгине, настрiй в панi Маерiн сьогоднi непоганий, скористайтесь цим, – посмiхнувся тридцятилiтнiй чоловiк у жупанi iз сiрого дорого оксамиту.