У вогні плавильника. Срібло

Корецька пирхнула про себе: «Хiба знае челядь справжнiй настрiй хазяiв?». Маршалок вiв панi на другий поверх, крiзь амфiладу кiмнат, заставлених дорогими меблями, спинився бiля лакованих дверей i показав у iхнiй бiк:

– Удачi, княгине.

Корецька несмiливо торкнулась рiвноi та блискучоi, як скло поверхнi, провела рукою по важкiй металевiй ручцi i зiтхнула. Постукала, i перед нею дверi вiдчинились. Покоiвка у бiлому очiпку присiла в кнiксенi. Корецька зробила крок вперед i теж вклонилась. Не наважуючись пiдняти голови, вона прислухалась до звукiв – чи е хтось в кiмнатi.

Нарештi почулись стрiмкi кроки:

– Пiдводьтесь i ходiть за мною.

Анна пiшла слiдом за жiнкою з рiвною спиною у червонiй сукнi з високим стоячим мереживним комiром-ребато. Таким величезним, що за ним не було видно голови власницi. Панi зайшла в iншу залу, якою розливалось пташине щебетання. У клiтцi бiля вiкна заливався яскраво-жовтий кенар.

– Я саме годую мою пташку, – жiнка взяла у тонкi пальцi дольку розрiзаного яблука i пiднесла до грат.

Пернате створiння радiсно пiдстрибнуло на перекладинi i стало розгойдуватись, намагаючись схопити солодощi. Господарка усмiхалась. «В неi справдi довгий нiс. Ранiше не помiчала, бо нiколи так близько до неi не стояла» – подумала Корецька. Волосся худорлявоi i стрункоi Урсули було пiдняте догори – справжню вавилонську башту створювали на головi ii рудi кучерi.

– Бачите, граеться! – жiнка зиркнула на княгиню карима очима, i кругле пiдборiддя ii розпливлось у посмiшцi.

– Вiн один у клiтцi? – намагалась розпочати розмову княгиня.

– Коли вони в парi, то не спiвають. Так само i люди. Спiвають, коли вiльнi, – жiнка в червоному зареготала, засвiтивши мiцнi великi зуби.

– Дуже гарний колiр. Такий яскравий… – Корецька, розпитуючи про пташку, спробувала улестити королiвську фаворитку.

– Однак неприроднiй. Кажуть, iх такими створили люди, а не Господь. Першi пташки з’явились в Іспанii. До мiстечка, де жили моi батьки, iх привозили купцi. Я ходила на ринок i спостерiгала за ними.

Але ми не могли дозволити собi купити iх. Тепер я можу iх придбати, але не можу собi дозволити пiти на ринок. У всього е своя цiна.

Урсула витерла руки бiлим рушником i присiла в крiслi, що стояло неподалiк. Навпроти був невисокий стiлець.

– Сiдайте, княгине.

Але Корецька лишилась стояти. «Не пристало шляхтичцi сидiти нижче за королiвську коханку» – промайнуло в головi княгинi. Урсула ж зробила вигляд, що не помiтила обурення Корецькоi.