Жанна батальйонерка

Той може нанизати на списа одразу трьох прусакiв, а гарна жiнка може одним своiм поглядом вбити принаймнi десятьох… Я перший вiддався б до вас у полон, Жанно, коли б ви пiшли вiйною проти мене! – зауважив Муславський.

– Це справдi може статися, Юрiю Семеновичу, коли ви не залишите своiх дотепiв. В чому справа Льоню? – звернулася вона до Криницького, що допiру пiдiйшов до них i не наважувався щось сказати.

– Там прийшов ще один адепт! – насмiшкувато промовив Криницький, не зважуючись говорити далi.

– Так запросiть його сюди?.

.

– Це вiзник… i..

– Вiзник?..

– Вiн принiс якогось паршивого кота й питае пана поручника!..

Всi запитливо подивилися на Голуб’ятнiкова, поглядами вимагаючи вiд нього пояснень.

– А… о… це цiла iсторiя… заберiть у нього кота й дайте йому по шиi. Е… дайте йому оце!.. – офiцер витяг гаманця й дав Криницькому три карбованцi.

Жанна й Муславський мовчки дивились на Голуб’ятнiкова, поки знову не з’явився Криницький з величезним бiлим котом у руках.

Кiт був здоровенний, але брудний i худий неймовiрно. З нього з усiх бокiв випиналися кiстки й вiн сильно нагадував славнозвiсну Росинанту – кобилу хороброго лицаря Дон-Кiхота. Голуб’ятнiков обережно забрав кота в Криницького i став його пестити, кiт довiрливо потерся об його унiформу й замуркотiв.

– Це кiт чи кiшка? – запитав у Голуб’ятнiкова Муславський. – Вона виявляе до вас найщирiшу симпатiю.

– Я дуже люблю тварин, – почав Голуб’ятнiков, – цю нещасну iстоту ми трохи не роздушили, коли я iхав до вас.

Уявiть собi, сидить цей кiт серед дороги на снiгу й жалiбно нявкае… Навколо цiлi замети снiгу, мороз, а вiн один серед дороги… Я спинив вiзника й покликав кота до себе. Вiн напрочуд не побоявся i пiдiйшов, тодi я взяв його до себе в сани i ми разом приiхали до вас. Я хтiв… а… але я його лишив у вiзника i сказав йому, що коли цей кiт пропаде, то я з нього здеру шкуру й викину на мороз, щоб вiн пам’ятав, як слiд поводитися з котами.

– Як його звати? – запитала Жанна.

– Вiн поки що безiменний, але ми можемо його охрестити… О… – цебто дати йому назву!

– Оголошую конкурс на краще iм’я цьому котовi! – заявив Муславський. – Пропоную дати йому назву Лотос, в честь нашого товариства. Хоч вiн i брудний тепер, але вiн, здаеться, мусить бути бiлий.

– Що ви, – сказала одна з гiмназисток, – ви назвiть його Муркою! У нас теж е кiт i його звуть Гастоном, менi страшенно не подобаеться це iм’я, але на iнше вiн не йде.