Жанна батальйонерка

– Дуже гарне iм’я Васька! – сказав хтось iз присутнiх.

Кiт блиснув очима й подивився на Жанну, нiби розумiючи, що про нього мова.

– Дивiться, дивiться! – скрикнула гiмназистка, – як у нього демонiчно поблискують очi! Це не простий кiт!

– Може, це демон? – сказав Криницький. – Тепер вечiр… Така погода…

Цi слова Криницького справили на присутнiх гнiтюче вражiння. Вони всi раптом згадали, чого вони сюди зiбрались i притихли. Мовчання на хвилину звисло в кiмнатi.

– Його iм’я буде – Агасфер! – сказала Жанна.

 – Я дуже люблю демонiчнi назви.

– Кис-кис, Агасфер! – покликав Муславський.

Кiт зiскочив з колiн Голуб’ятнiкова й кинувся чогось у дальнiй куток кiмнати, можливо, що там була миша.

Присутнi здригнули вiд несподiванки. А Голуб’ятнiков став задоволено покручувати своi вусики, що нагадували два шматочки бiлявого клоччя.

– Ну, панове, у нас уже все готово, ми можемо приступити до сеансу! – пiдвелася Жанна зi свого фотелю. – Прошу до другоi кiмнати.

Гостi неохоче повставали зi своiх теплих куточкiв i парами перейшли до другоi кiмнати.

Тут серед кiмнати стояв трьохногий круглий стiл, оточений стiльцями за кiлькiстю гостей. Гостi посiдали навколо столу, склавши руки на стiл. Жанна сiла мiж Муславським та Голуб’ятнiковим.

– Тепер треба, щоб руки всiх з’едналися й пiшов магнетичний ток! – сказала Жанна.

Гостi поклали своi п’ятернi на стiл так, щоб пальцi з’еднувалися з пальцями сусiда, i таким способом вийшло велике коло з рук, що лежали на столi. Хтось погасив електрику й у кiмнатi стало темно, деякий час було чутно дихання й сопiння присутнiх.

Раптом хтось кашлянув i завовтузився на стiльцi.

– Тихше, панове! – промовив Криницький. – Потрiбна абсолютна тиша…

Знову все стихло. Всi сидiли мовчки, лише було чути, як у сусiднiй кiмнатi пройшла покоiвка. Раптом стiл похилився i знову став на свое мiсце.

– Ой! – скрикнула якась панночка.

– Тсс!.. Тихше, будь ласка!..

– Менi страшно!.. – вiдповiла панночка.

– Дух, ти тут? – запитала Жанна.

Стiп нахилився знову i стукнув нiжкою об пiдлогу один раз.

– Коли – так, стукни один раз, коли – нi, стукни два рази!

Стiл нахилився i стукнув три рази.

– Ай! – скрикнула та сама панночка. – Мене хтось хапае за ногу.

– Тихше! – розлютовано скрикнув Криницький. – Бо дух розсердиться.

– Дух, як тебе звати? – запитав Голуб’ятнiков.

Стiл почав вистукувати за абеткою.

– Н-а, на, п… о… напо… л…

– Наполеон! – сказав Муславський.

Стiп хитнувся один раз.