Жанна батальйонерка

З якоi речi йому бути за вiйну?..

– Так може говорити лише будь-який нiмецький… Е… агiтатор, а не студент! – вiдповiв трохи розлютований Голуб’ятнiков. – Але я помiтив, що багато студентiв завжди висловлюють рiзнi надто вiльнi думки, i це вважаеться за оригiнальне. Нiчого в цьому оригiнального нема, е лише шкiдливе!

Жанна здивовано дивилася на Бойка. Ця людина, що так iй сподобалась, була проти вiйни. Хоч вiн одверто не говорив про це, але це вiдчувалося в тонi його голосу. Жанна вже мала намiр розчаруватись, але збагнула, що Бойко надто серйозний, щоб ним керували легковажнi причини.

– Ви, Бойко, теж мусите йти на вiйну, i Муславський. Хiба можна спокiйно вчитися в такi часи? Ви мусили б пiти добровольцями! – говорила Жанна, трохи незадоволена з його посмiшки. – Голуб’ятнiков правий, ви б мусили бути прикладом для iнших.

– Дякую за таку честь! – iронiчно подякував Бойко. – Але ж гадаю, що нам краще не йти!

– Ах, залишiмо цi неприемнi розмови! – сказала Жанна. – Давайте краще органiзуемо будь-яку гру! Сергiю Григоровичу доведеться ще про це багато говорити й думати на фронтi.

Я бачу, що ви сперечаетесь навмисне, Стефане Борисовичу, i, мабуть, насправдi iншоi думки! Муславський! – звернулася вона до нього. – Органiзуйте будь-яку веселу гру для всiх, ви ж умiете, бо я бачу, що всi скучають!

– З охотою, люба Євгенiе Михайлiвно! Мене недавно навчили одноi цiкавоi гри. Кажуть, що цю гру привезли з Китаю i там у неi грають усi мандарини i сам син неба.

– Це яканебудь екзотична гра? – спитав Льоня Криницький.

– Я думаю, що вона бiльше еротична, нiж екзотична! – вiдповiв Муславський.

– О, це дуже цiкаво! – заговорили заiнтригованi панночки.

– Для цiеi гри потрiбний папiр i олiвцi! – продовжував Муславський. – Євгенiе Михайлiвно, потурбуйтесь, будь ласка. Так! Кожний бере по шматочку паперу i вiдповiдае на кiлька загальних для всiх запитань, але не читаючи, що написав попереднiй учасник у грi. Отже, прошу панове!

Муславський дав кiлька загальних для всiх запитань i гостi, смiючись, стали вiдповiдати на цi запитання.

Бойко, вiдповiвши на перше запитання, написав Жаннi цидульку й непомiтно передав iй.

«Жанно! Дозвольте й менi тепер так називати Вас. Я бачу, що Вам подобаються вiйськовi, а я вiйськовим нiколи, нiзащо не буду. Яка прикрiсть!»

Жанна на це вiдповiла теж цидулькою.

«Будь ласка. Менi дуже приемно. А коли б я Вас попросила, Ви пiшли б? Голуб’ятнiков дуже марудний!»

Бойко на це вiдповiв.