Жанна батальйонерка

«Знаючи моi переконання, Ви б нiколи не попросили мене про це. І хоч Ви прекраснi, Жанно, але я вiдмовив би Вам».

«Стефане Борисовичу, я дуже рада, що познайомилась з Вами, але Вам не вистачае вiдваги… І Ви зовсiм не вмiете говорити комплiментiв. Ви б мусили сказати: – Так. Задля Вас я зроблю все на свiтi, i т. д.»

Бойко написав ще одну цидульку.

«Коли б я Вас зустрiв в iншому мiсцi й Ви вимагали б у мене щось iнше… Я заплутався б, як гребiнець у Вашому волоссi, i розтанув би пiд Вашим поглядом, як тане мiсяць у синявi часу».

Але ця цидулька лишилась без вiдповiдi.

Тим часом гостi виготували цiлу серiю анкет, що були приблизно такi, як ця, але кожна мала своi варiяцii.

Зап. Як звуть ii?..

Вiд. Жанна.

Зап. Як звуть його?

Вiд. Муславський, Юрiй Семенович

Зап. Де вони зустрiлись?

Вiд. На горищi.

Зап. Чому?

Вiд. Так собi. А мiж iншим, вiн негайно вiд’iжджае на фронт.

Зап. Що вони робили?

Вiд. Кусались.

Зап. Що сказав вiн?..

Вiд. Ах, як приемно!.

Зап. Що сказала вона?..

Вiд. Не пустуй!..

Зап. Що було потiм?..

Вiд. Вiн купив iй шовковi панчохи.

Зап. Що сказав двiрник?

Вiд. Ну й публiка!..

Кожний гiсть прочитував таку анкету, складену колективно, i маснi смiшки по кутках зустрiчали найбiльш несподiванi та незугарнi вiдповiдi.

Пiд час цього, коли гостi були захопленi грою, до Жанни пiдiйшла покоiвка й тихо шепнула iй:

– Там прийшов пристав!

Жанна зблiдла i подивилась на Бойка. Вiн, нiчого не гадаючи, спокiйно щось писав на шматочку паперу.

– Хай почекае! – сказала Жанна.

Вона пiдiйшла до Голуб’ятнiкова й вiдкликала його вiд гостей.

– Сергiю Григоровичу. У мене велика неприемнiсть, – почала вона, – прийшов якийсь пристав i хоче заарештувати одного з моiх гостей. Це таке хамство! Жахливе хамство!.. Зробiть щонебудь. Ви ж вiйськовий! – i вона нагородила Голуб’ятнiкова таким привабливим поглядом, що вiн утонув у ньому, як може втонути пес в ополонцi.

– Я зараз усе влаштую! – вiдповiв Голуб’ятнiков.

Жанна повернулася до гостей i знову сiла коло Бойка. Бойко помiтив, що вона схвильована й допiру вирядила кудись Голуб’ятнiкова. Це спочатку здалось йому дивним, а потiм хвилювання Жанни непомiтно передалось до нього. Раптом вiн здогадався, що це могли прийти по його душу, але гостi Жанни спокiйно грали в цю безглузду гру, що лише дозволяла прогаяти час без усяких наслiдкiв.