Жанна батальйонерка

У повiтрi не вiдчувалося нiякого скандалу й нiякого занепокоення, що бувають у таких випадках, як завiтання полiцii.

Це вплинуло на Бойка i трохи заспокоiло його, але настирлива думка про полiцiю глибоко копирсалась йому пiд серцем.

– Це прийшли по мене? – тихо запитав Бойко.

І вiн бачив, як Жанна сильно зблiдла. Їi очi поширшали, як у циркового актора, що зробив карколомний стрибок, а в поглядi майнув переляк… Жанна наче злякалася цього питання. Вона прихилилась до Бойка i взяла його за руку.

– Нi! Нi!.

Вiдчувши справжню небезпеку в цих словах Жанни, Бойко разом з цим вiдчув у своiх руках ii теплу долоню й ця долоня так вплинула на нього, що йому байдуже стало до всякоi небезпеки, аби теплiнь цiеi долонi зогрiвала й надалi його напруженi почуття.

Пристав був розчарований, коли до нього в коритар вийшов Голуб’ятнiков. Пристав його знав, бо Голуб’ятнiков мав справи з жандарським управлiнням i полiцiею. Пристав увiчливо привiтався, але Голуб’ятнiков не звернув на це уваги.

– Що таке? – запитав вiн одразу, насунувшись на пристава одними словами свого запитання.

– Ми маемо заарештувати тут одного студента, вiн…

– Як прiзвище? – не дав йому договорити Голуб’ятнiков.

– Стефан Бойко!..

– Бойко? А я думав, що другий!..

Голуб’ятнiков трохи помовчав. Несподiваний плян спав йому на думку. Цей випадок вiддавав йому в руки обох студентiв i тепер Голуб’ятнiков мiг розправитися з ними собi до вподоби й вiн задоволено посмiхнувся.

– Тут ще один е!.. Я беру iх обох на себе. Ви тiльки налагодьте слiдкування. Попались, голубчики!.. Це дуже добре, що ви зайшли. Я про це доповiм. Тепер ви можете йти. Не забудьте!.. Хай двое з ваших ввесь час слiдкують за ними. До побачення?..

Пристав негайно залишив примiщення, а Голуб’ятнiков повернувся до кiмнати.

– Все гаразд! – вiдповiв вiн на погляд Жанни.

Плян, що поволi перетравлювався в шлунковi його мозку, викликав iронiчу посмiшку, що злорадно куделилась на кiнчиках його вус.

IV

Листи

Лист поручника Сергiя Голуб’ятнiкова до Євгенii Барк

Пiвнiчний Ризький фронт

«Шановна Євгенiе Михайлiвно!

Уже майже рiк, як я з Вами не бачився. Як поживае кiт, що я Вам його подарував?.. Такий же вiн, як i був худий, чи погладшав i поздоровiшав?.. Коли я згадую про кота, я згадую про Вас, i Ви, мабуть, коли дивитесь на нього, або пестите його своею чарiвною ручкою, згадуете мене.