Іван та Юрій Липи

Найбiльша програма iх дiяльности була в поширеннi легальних книг у народi, як украiнських, так i росiйських; i далi – театральнi вистави, хори, студентська бiблiотечка, а все разом – напiвсвiдомий етнографiчний нацiоналiзм.

Як-не-як, а для молодоi душi, освiченоi й iдейноi, такi громади були могилою, бо в них не було нi творчоi думки, анi боротьби за кращу долю народу, а тому бiльше чутлива молодь iх уникала i йшла в чужi органiзацii, тодi таемнi, де вона мала хоч те моральне оправдання, що ризикувала своiм життям або свободою.

І от, вступаючи до чужих органiзацiй, молодi украiнськi сили тим самим творили те, що не було в Украiнi украiнських органiзацiй, а лише росiйськi, польськi й iншi.

Однак як з украiнських громад, так i з окремих осiб поза громадами почалося розумiння ненормальностi такого стану, почала зрiти нова свiтла думка про утворення власних таемних органiзацiй во iм’я боротьби за народне дiло, назрiла переоцiнка цiнностей…»

Оратор ще довго розповiдав, але поряд из новими для багатьох фактами в головах присутнiх мала б утвердитися думка, яка полягала в останньому процитованому абзацi промови.

цей невеличкий чоловiк – Іван Львович Липа – був тiею величною постаттю, яка вiдiграла чи не вирiшальну роль у процесi «назрiвання переоцiнки цiнностей» у свiдомостях напiвнiмоi iнтелiгенцii уярмленого народу…

Заповiти Т. Шевченка – основа полiтичноi програми

Березень 1881 року сколихнув зухвалiстю простих смертних всю величну зсередини i водночас слабку зовнi Росiйську iмперiю.

Група народовольцiв, не злякавшись кари небесноi, оголосила смертний вирок «помазанику Божому» Олександру ІІ. Та лише проголосити – замало, вони спромоглися привести вирок у виконання.

Терор, як явище, по своiй сутi е чимось антигуманним. Даря ж було вбито в iм’я рiвностi та справедливостi, що мало б ознаменувати повалення тиранii. Такий парадокс розбурхав суспiльство: однi засуджували прояв людськоi ницостi перед монаршою родиною, iншi – мовчки спiвчували романтикам, якi гойдалися на шибеницях, довiвши свою грiзну справу до кiнця.

Та царський рiд на тому вбивствi не припинився, адже син убитого, теж Олександр, вже був готовий до царювання. Ера деспотизму в Росiйськiй iмперii набирала нових обертiв. Страждали вiд цього як «великороси», так i колонiальнi народи.

Мiсто Керч мало безпосереднiй зв’язок из замахом на царя. В мiсцевiй гiмназii навчалося аж трое учасникiв «Народноi волi», яка органiзовувала теракт. Це Л. Тихомиров, М.