Іван та Юрій Липи

Тригонi та найбiльш вiдомий з них А. Желябов. «Славою» про них були наповненi стiни навчальних закладiв у 80—90-х роках ХІХ столiття. Особливо це стосувалося Олександрiвськоi гiмназii, в якiй той самий А. Желябов отримав срiбну медаль за успiхи в навчаннi.

У 1878–1887 роках в Олександрiвськiй гiмназii навчався син незаможних мiщан Іван Львович Липа. Пiсля церковнопарафiяльноi школи, де спiви псалмiв та вивчення Священного Писання мало розважили хлопця, гiмназiя з ii «подвiйним життям» (вдень – звичнi для того часу студii, а в вiльний час – змовницькi збори з обговоренням радикального вирiшення проблем суспiльства) виявилася надзвичайно захопливою.

Наприкiнцi навчання гiмназист вважав себе цiлковитим народником або ж толстовцем. Якщо перший напрямок можна спрощено визначити як рух, спрямований на звiльнення народу вiд деспотii та iнших обмежень свободи, то другий стосуеться насамперед просвiтництва.

Іван Липа активно включився в пiдпiльну роботу юнацьких органiзацiй. Згодом вiн згадував, що його дiяльнiсть, про яку на сьогоднi вже, напевне, неможливо дiзнатися, проходила на виду не лише гiмназii, але й всього мiста.

Коли вiн вчився у восьмому класi, то в його помешканнi вчителi провели обшук, який не дав нiяких результатiв. Хоча можна уявити, як такi дii з боку «влади» пiдвищили почуття марнославства у юнака, адже вiн стояв на тому ж шляху, що й А. Желябов! Так само вiн у кiнцевому результатi отримав «четвiрку» за поведiнку, яка не дозволила йому потрапити на навчання нi до Москви з Петербургом, анi до Киева.

Юнак прагнув стати лiкарем. Побачений в дитинствi приклад лiкарськоi помилки, що призвела до смертi товариша, на все життя визначив шлях Івана Львовича. Обрано було Харкiвський унiверситет. Навряд чи хлопець мiг здогадуватися, що завдяки цьому университета, який було вiдкрито першим на Надднiпрянщинi, столиця Слобожанщини стала також першим центром украiнського вiдродження в першiй половинi ХІХ столiття. На базi университета розвинулися цiлi напрямки украiнознавчих студiй та лiтературних шкiл.

Харкiв, незважаючи на появу потужноi киiвськоi громади, займав провiдне мiсце в нацiональному русi в другiй половинi ХІХ столiття завдяки активнiй культурницькiй дiяльностi iнтелiгенцii. Родини Русових та Єфименкiв, Олександр Потебня, Дмитро Багалiй, Микола Сумцов, Христина Алчевська та iншi становили основу руху, який пiсля Валуевського та Емського указiв перебував лише в культурницькiй (украiнофiльськiй) площинi.