Алхiмiк. До образу Джордано Бруно

Посеред ночi вiн прокинувся i пробурмотiв:

– Я мушу вибратися з цих руiн.

Щось схоже на далеке вiдлуння повторило його слова, але з iншим змiстом: про вивiльнення його душi вiд давнiшнього, поневоленого, сповненого моральних та iнтелектуальних обмежень життя. Можливо, саме цiеi ночi Пабло Симон навчився «чути»…

Роздiл третiй

Духовий поступ

Минали днi, поступово вiдгортаючи своiми невидимими руками усi земнi страхи й остороги Пабло Симона.

Інодi вони пiдносили йому дивовижнi дарунки: то бiльшу певнiсть, то хвилi душевного супокою i щиру втiху вiд споглядання сходу сонця, коли байдуже до розкладу лекцiй та свiтських зобов’язань.

Помалу-малу його ув’язнення ставало добровiльним, i вiн вже користав з цiлковитоi свободи пересування в частинi катакомб та з вiдносноi свободи – пiд пильним наглядом – нагорi, серед руiн. В останньому випадку його погуляння закiнчувалися зi сходом сонця, аби не потрапити на очi городянам, що могли випадково опинитись у цих безлюдних мiсцях.

Глибоко в серцi юнака почала пускати паростки надiя, як проростае iз зерня нiжне i могутне стебло. Згiдно з Божественним Законом, його дедалi бiльшi очiкування переростали його самого, вивершуючись глибоко захованою програмою пишноi крони осягнень.

Багато що його тут бентежило. Насамперед – особа таемничого каптурника, певне провiдника, який допитував юнака першоi ночi. Його дещо змiнений голос видавався знайомим. Викликала подив i увага, з якою до нього поставилися, а також те, що видимо бiдне братство з пiвсотнi людей мало все необхiдне: харчi, одяг, медикаменти, книжки та iнструменти.

Йому не раз випадало бачити великi кошi з наiдками й дорогими лiками, що iх потiм залишали десь у поселеннi для нужденних. Така незвична милостиня мала неабияке значення для родин страчених Інквiзицiею людей. У таких випадках засилався також одяг, книжки та невеликi суми готiвки.

Пабло Симон знав, що це робилося без огляду на полiтичнi, соцiальнi чи релiгiйнi вiдмiнностi.

Ложа надавала допомогу тим, хто справдi ii потребував. Юнаковi пригадалося, як зазвичай злостиво тлумачили цю даровизну в парафii, вбачаючи в нiй пiдступнiсть Диявола. Тож тепер йому було прикро усвiдомлювати, серед яких лицемiрних та ницих людей вiн досi жив.

Подiбним чином, сходження на верховину не дае справжнього вiдчуття висоти, якщо над головою не видно iнших верховин, що мрiють понад хмарами, а внизу не глибочiють темнi провалля.