Максим Рильський

Про один з таких приiздiв до Романiвки оповiдае у спогадах про композитора його син Остап: «У пахучому квiтнику, серед пишних троянд, нiжних чорнобривцiв – невеликий чепурний будиночок, що немов прилiпився до старого лiсу. Столiтнi дуби, мов велетнi-вартовi, стоять близько будинку. А ось i господар, Тадей Розеславович, високий, худорлявий, з густою борiдкою i бакенбардами на привiтному обличчi, аж свiтиться, що побачив батька.

– Нарештi заiхали до мене, старий друже. Радий вiтати вас у своiй господi. А що Остапа взяли з собою – то добре, моi орли не дадуть йому скучати.

З неприхованою гордiстю знайомив нас Тадей Розеславович зi своiми «орлами»:

– Найстарший – Іван – то моя права рука в господарствi. Знае i любить землю. Богдан – той у пiснях кохаеться. Чи яке весiлля на селi, чи просто парубки збираються, там i шукай його. А оце, – показав Тадей Розеславович на малого хлопчика, такого ж худорлявого, як i батько, що так i блискав на нас своiми чорними оченятами, – найменше мое хлоп’я – Максим.

Мале, та, як кажуть, бiдове. Занадто розумне на своi малi роки, та й шибеник, яких мало.

…Незабутнi днi провели ми у Рильських. Яка це була проста, трудова та дружня сiм’я. Я не пам’ятаю, щоб десь ми вiдчували себе так добре, так невимушено».

Як то й ведеться в родинi, мати, Меланiя Федорiвна, особливо нiжно ставилась до найменшого сина. Розчулившись, бувало, говорила: «Мiй Максим буде великою людиною».

Крiм батькiвськоi та материнськоi любовi, дитинство Максима було сповите ласкою братерськоi турботи.

Пiд опiкою старших братiв, дбайливих i добро зичливих, i зростав найменший. На одному з сiмейних фото бачимо п’ятирiчного Максима у родинному колi, разом з вiсiмнадцятирiчним Богданом, гiмназистом, i двадцятирiчним Іваном чи, як звали його домашнi, Ясем, студентом. Хлопчик лагiдно прихилився до найстаршого брата, який нiжно його при тримуе, ще не вiдаючи, що саме йому невдовзi доведеться бути Максимовi за батька, пiклуватися про нього i продовжити те незамiнне чоловiче начало у вихованнi, без якого важко гартувати характер i плекати в собi цiлеспрямованiсть i наполегливiсть у досягненнi мети. На фото бачимо iх з ясними замрiяними поглядами, з привабливою зо внiшнiстю i властивою юностi безжурнiстю.

«Красень з тонкими рисами обличчя, схожий на легендарних запорожцiв, Хвеська Андибера чи когось iншого, як малювали iх кращi художники мого народу», – писав Терень Масенко про портрет Івана Рильського.