Гра у відрізаний палець

Вийшов до невеликоi кручi, з якоi вiдкрився чудовий краевид: звивиста рiчка, верби над водою, качки.

Подивившись навсiбiч, помiтив праворуч сходинки вниз. Спустився бiля маленького понтона, до якого було прив’язано декiлька човнiв. Уздовж берега бiгла стежина. Нiк повiльно прогулювався по нiй, насолоджуючись свiжiстю вранiшнього рiчкового повiтря. Вийшов до огорожi з металевоi сiтки i, на свiй подив, побачив у нiй величезну дiрку, саме там, де огорожа перетинала стежину. Знову далеким пострiлом пам’ять винесла на поверхню зовсiм iншу огорожу – з колючого дроту.

Таджицька огорожа, в якiй будь-яка дiрка могла нести раптову смерть.

Нагнувшись, вiн пролiз крiзь дiрку i продовжив свiй шлях.

Зупинився, побачивши на березi рибалку – високого чоловiка у ватнику та спортивних штанях iз капшуками на колiнах. Перевiв погляд на рiчку перед рибалкою. Знайшов нерухомий поплавець. Пiдiйшов ближче.

– Клюе? – запитав неголосно.

– Клюе, тiльки лiниво, – вiдповiв, обернувшись, рибалка. Нiку раптом захотiлося просто поговорити.

Про що завгодно. Про рибу, про погоду, про життя.

– Ви мiсцевий? – запитав вiн рибалку.

– Еге ж, тут нагорi живу.

– А я тiльки вчора приiхав…

– Вiдпочиваете?

– Атож. Тут поруч, у будиночку. Ви не знаете, де поблизу магазини?

Рибалка всмiхнувся.

– Навiщо вам магазини, якщо ви сюди приiхали? Гастроном у вас там на територii е. Ще кiлька магазинiв – у Кончi-Заспi, двадцять хвилин пiшки. Ви що, не з Киева?

– Нi, з Таджикистану. Сiм’я ще в Саратовi, а я поки що сам приiхав.

Розгледiтися потрiбно, квартиру пiдiбрати. Скiльки в Киевi квартири коштують?

– По-рiзному. Однокiмнатнi – вiд десяти тисяч доларiв.

– Скiльки? – здивувався Нiк, i на його обличчi несподiвано з’явилася розгубленiсть. – Чому так дорого? Я он свою трикiмнатну в Душанбе за шiсть тисяч продав.

Рибалка подивився на Нiка зi спiвчуттям.

– А ви що, не дiзнавались, якi тут цiни? Так, навмання приiхали?

Нiк мовчав. Вiн раптом зрозумiв, що i мiсцевих грошей у нього немае.

Тiльки квартирнi долари. Вiн i запитати у Івана Львовича не додумався про грошi, хоча той iще в Душанбе обiцяв «пiдйомнi» на облаштування.

– Може, кави хочете? – несподiвано запропонував рибалка. – Клювання вже не буде, ходiмо до нас…

Поки рибалка змотував снастi, Нiк думав про квартиру. Всi його плани на майбутне в новiй краiнi були передусiм пов’язанi з добротним житлом. І раптом абсолютно незнайомий чоловiк розбив його плани вщент.