Гра у відрізаний палець

– Що?

– Може, Дмитро Ракiн мене порадив? Вiн же пiсля переходу в спецвiддiл до нас кiлька разiв заглядав…

Вiктор утупився у вiчi майоровi, немов чекав зараз же отримати тверду вiдповiдь на свое припущення.

– Ти ж iз ним дружив, – кивнув Леонiд Іванович. – Ось знайди його i розпитай. Принаймнi запитай, як краще все робити… Гаразд, засидiвся я у тебе. Дочитай справу, потiм можеш до мене зайти.

Вiктор знову залишився на самотi. Майор умiло i безжально зруйнував його фантазii вiдносно причин i наслiдкiв появи у нього у провадженнi справи про «лiтаючого» генерала.

Тепер стало сумно. Із зовсiм уже iншим почуттям Вiктор розкрив теку. Утупився у надрукований на машинцi текст. Читати не хотiлось, i Вiктор повернувся до фотографiй. Розклав iх перед собою на столi. Вiдкинувся на спинку стiльця i, повернувши голову, кинув погляд у вiкно, у квадрат сiрого мiського пейзажу, по якому дiагоналлю проходила трiщина.

4

Раннiй золотавий ранок повернув Нiка на декiлька хвилин у дитинство – сонячнi променi пронизували наскрiзь легку фiранку на вiкнi спальнi та своiм теплом нiжили шкiру на обличчi, торкалися повiк.

Ще не розплющивши очей, вiн примружився i згадав, точнiше, навiть не сам згадав, а шкiра, обличчя згадали уранiшне тепло сонячних променiв, що будило його в хатинцi бабусi пiд Житомиром. Там його лiжко стояло просто пiд вiкном – так само, як i тут.

Вiн пiднiс руку, затуляючи очi вiд яскравого сонячного свiтла. Вiдчув на зап’ястку холодний метал – забув увечерi зняти годинник.

Ну що ж, дуже до речi. Поглянув на циферблат. Пiв на сьому. Навкруги – санаторна тиша.

Нiк пiдвiвся, прийняв душ, поголився. Заглянув у дбайливо заповнений чужими руками холодильник – сир, ковбаса, овочi, в дверцятах iз внутрiшнього боку – три яйця. Якраз на хорошу яечню. Подумав про Таню з Володькою. Як вони там зараз? Що iдять? З отриманих за квартиру шести тисяч зелених вiн залишив iм одну тисячу, але просив бути економнiшими.

Грошi iм будуть потрiбнiшi тут.

Поснiдавши, одягнувся i вийшов. Запам’ятавши свiй будиночок, прогулявся по стежинах i дорiжках, забрiв випадково до ворiт, бiля яких дрiмав, сидячи на стiльцi, солдатик без зброi.

Те, що солдат був без зброi, якось особливо порадувало Нiка. Мирна краiна – Украiна. У Таджикистанi такого бути не могло. Недаремно вiн сюди приiхав.

Помилувавшись сонливим солдатиком, вiн розвернувся i попрямував у протилежний бiк.