Гра у відрізаний палець

Другий – у вiдрядженнi. Отже, можна спокiйно посидiти в тишi, зосередитися.

Справа починалася з декiлькох фотознiмкiв трупа з явно передавленою канатом або мотузком шиею. Розглянувши знiмки, Вiктор заглибився в супровiднi документи.

Поступово до нього дiйшло, що вiн уже чув дещо про цей випадок вiд свого приятеля Дмитра Ракiна, що перейшов у спецвiддiл «Ф». Учора вранцi Дмитро забiгав до них на п’ять хвилин – була в нього якась справа до шефа. Потiм, вийшовши вiд Щура у хорошому настроi, вiн i сказав Вiктору, що зараз усе СБУ на вухах: якийсь вiдставний генерал, радник президента, вирушив у «посмертне» самотне повiтроплавання.

Вiктор уже не пам’ятав точно слiв Дмитра. Можливо, вiн сказав не «вирушив», а «вiдправили»? Учора це значення не мало, а сьогоднi все змiнилося.

Вiдклавши папери, Вiктор спробував згадати слово в слово те, що говорив учора Дмитро.

У дверi кабiнету постукали.

– Вiдчинено! – крикнув Вiктор. Увiйшов шеф.

– Ну як, ознайомився?

– Ще нi, – зiзнався Вiктор. Шеф пройшов до його столу, узяв з-за iншого столу стiлець, усiвся навпроти.

– Що, невже нiяких питань немае? – запитав заклопотано.

– Я ще не дочитав, Леонiде Івановичу.

– Дивно. А по ходу читання питань хiба не виникало? А в мене виникли.

– До мене? – здивувався Вiктор.

– Нi, до когось третього. До того, хто вирiшив цю справу сюди вiдфутболити… У тебе тут кип’ятильник е?

Вiктор кивнув.

– Зроби чаю i давай разом помiркуемо.

За чаем в основному мiркував майор. Щоправда, мiркував вiн дуже допитливо й увесь час дивився у вiчi Вiктору.

– По-перше, справа занадто свiжа, щоб готувати ii в розряд безперспективних. По-друге – урядовий труп. Тут, за логiкою речей, мае бути цiла бригада з важняком на чолi. А що ми маемо? Справу з СБУ передають у наш район! Формально причина е – гiрка, з якоi злетiв генерал на дирижаблi, розташована в нашому районi. Приземлився, щоправда, вiн у сусiдньому. Але це значення не мае. Газети про справу ще нiчого не написали, навiть некролога.

Значить, хтось iнформацiю прикрив. Це й нам сигнал – нiкому з журналiстiв про справу говорити не варто. Зрозумiло?

Вiктор кивнув.

– Ну а тепер подумай сам: чому наказали справу передати тобi?

– Особисто менi? – здивувався Вiктор.

– Так, подзвонили i назвали твое прiзвище. У тебе що, зв’язки великi?

Вiктор замислився.

– Але ж у таких справах зв’язки зазвичай використовують, щоб усього цього спекатися.

– Може, Дмитро? – мовив уголос Вiктор.