Гра у відрізаний палець

Уважно перечитавши вступний текст, Вiктор, на свiй подив, помiтив, що нiде не згадувалося про службу i мiсце роботи покiйного. Поки думав, дивлячись крiзь трiснуту шибку на забарвлене яскравим сонцем листя дерев, на столi хрипко дзвякнув телефон.

– Зайди до мене, – попросив майор.

Вiктор зайшов.

Чоловiк у цивiльному, що вiдрекомендувався Кудряшовим, простягнув Вiктору прозору полiетиленову теку з паперами та ключi вiд машини.

– Тiльки поспiшати не треба, а то машина потужна, не впораетеся, – сказав чоловiк у цивiльному.

 – Ви ж тiльки «запорожець» водили?

– Так.

Чоловiк у цивiльному кивнув, потiм зиркнув на майора, що сидiв за своiм столом, i вийшов. Леонiд Іванович розвiв руками.

– Працюй! – сказав вiн. – Висока довiра вимагае обережностi! Головне – не поспiшати!

А за трiснутою шибкою наближався раннiй вечiр. Вiктор закип’ятив собi чаю. Прочитав результати розтину – смерть вiд серцевого нападу. Знизав плечима. З таким папiрцем справу можна перевести пiд iншу статтю – злiсне хулiганство.

Наруга над трупом… Якось усе це мало дивний вигляд: людина сама померла, хтось ii пiдiбрав, прив’язав за шию до рекламного дирижабля i вiдправив у небо…

Зверху на результатi розтину стояв номер телефону й адреса лабораторii судмедекспертизи. Пiдпис судмедексперта не читався – таку карлючку могла поставити людина з будь-яким прiзвищем.

Важко зiтхнувши, Вiктор подивився на годинник – пiв на сьому. У лабораторii вже нiкого немае, i на його питання, мабуть, до завтра не дадуть вiдповiдь.

Вiн склав усi папери у теку, взяв ключi вiд машини.

Червона «мазда» стояла лiворуч од входу. Бiля неi прогулювався сержант iз «калашниковим» – охорона райвiддiлу.

– Нiчого машинка! – схвально сказав вiн Вiктору, що вiдмикав дверцята ключем. – У вас же центральний замок! – додав вiн придивившись.

Із виглядом знавця вiн узяв у Вiктора ключi, показав на двi кнопки брелока-дистанцiйки. Натиснув кiлька разiв, iз посмiшкою спостерiгаючи, як слухняно клацае машина дверними замками.

Потiм повернув ключi Вiктору.

У салонi пахло дезодорантом. Вiктор вiв машину обережно, уважно стежачи в обидва дзеркала заднього огляду. Кiлька разiв йому сигналили знервованi його повiльною iздою iномарки, але це не змусило його iхати швидше.

На Пiвденному мосту вiн прилаштувався в хвiст такого ж повiльного «фольксвагена» i неспiшно покотив за ним зi швидкiстю шiстдесят кiлометрiв за годину.

Раптом стороннiй звук змусив його сiпнутися.