Гра у відрізаний палець

– А номер у нього був на одного?

– На двох, але вiн там був сам.

– Вельми дякую! – Подумки Вiктор готовий був навiть поцiлувати ii, але ноги вже несли його до виходу, до машини, залишеноi на готельнiй автостоянцi.

19

Перетин бiлорусько-польського кордону видався Нiку якоюсь нiчною мiстикою. Бiлоруських рублiв у них виявилося бiльше, нiж потрiбно, i витратив iх Нiк на купе, в якому вони тепер iхали вдвох iз Сахном. Сахно знову iхав лежачи – вiн витребував з Нiка купити три «Зубрiвки» i три пляшки вина.

Його явно турбувала цифра «три». «Через кордон можна провезти по пляшцi того й iншого на людину або по три на двох!» – уперто заявив вiн iще в Брестi, як тiльки вони купили туристськi ваучери для поiздки в Польщу. Тепер порожня пляшка з-пiд «Зубрiвки» стояла пiд столом купе, а сам Сахно мирно лежав на своiй полицi, час вiд часу видаючи iмпульсивне хропiння та перевертаючись на iнший бiк. Перш нiж «вiдвалитися», вiн виклав iз кишенi джинсовоi куртки два паспорти i залишив iх на краю столу. Один, пом’ятий, Вiктор уже бачив при в’iздi в Бiлорусь, але тепер поряд iз ним, а точнiше згори, лежав закордонний паспорт радянського зразка.

Скориставшись вiдключкою Сахна, Нiк проглянув i цю «червоношкiру паспортину». Термiн дii паспорта закiнчувався через три мiсяцi, а майже на кожнiй його сторiнцi, як полiграфiчний брак, красувалася одна i та сама вiза, а точнiше, вiза однiеi й тiеi ж краiни – Чехословаччини. Придивившись уважнiше, Нiк зрозумiв, що першi декiлька вiз були чехословацькими, а останнi – чеськими.

Отже, паспорт iшов у ногу з часом.

«Цiкаво, що Сахно робив у Чехii», – подумав Нiк. Знайшов останню вiзу – десятиденну, видану в квiтнi цього року.

Додумати, як, утiм, i довивчати паспорт, не вистачило часу. Зайшов молодий прикордонник, забрав обидва паспорти, проглянув уважно туристськi ваучери, кивнув i пiшов.

Буквально через десять хвилин потяг «розштовхали» на окремi вагони, потужнi триметровi домкрати пiдняли вагон над землею, з брязкотом покотилися кудись залiзнi колеса.

Нiк виглянув iз вiкна – пiд вагоном у жовтому свiтлi прожекторiв метушилися залiзничники.

Сахно знову захрiп.

Нiк теж прилiг на свою полицю. Вiн лежав на спинi. Пробував порахувати, скiльки кiлометрiв було мiж Душанбе i Брестом. Прикидав-прикидав i кинув цю розумову затiю. Мiж Душанбе та Саратовом було, напевно, понад двi тисячi кiлометрiв, а вiд Саратова до Киева – пiвтори доби потягом. Заболiла голова.