Гра у відрізаний палець

Нiк розслабився, подумав про дружину, про сина. Згадав широку та повiльну саратовську Волгу. Зайшлося серце. Зараз мiж ним i сiм’ею лежала десь одна прозора межа, але мине година або навiть менше, i немов залiзнi ворота зачиняться. Залишиться позаду Бiлорусь, залишиться увесь колишнiй Союз. Усе залишиться позаду, i вiн почне чекати повернення. Тiльки куди йому повертатися? У Саратов або в Киiв? Звичайно, в Саратов е до кого повертатись, але нiкуди. У Киевi обiцяють квартиру i, повернувшись та отримавши ii, вiн зможе з гордiстю витягнути з Саратова своiх.

Зустрiти iх на вокзалi, вiдвезти на таксi до будинку. Який це буде будинок? Скiльки в нiм буде поверхiв? На якому поверсi вони житимуть? Краще всього на третьому, треба буде попросити полковника про третiй поверх. Добре б, аби у Володьки була окрема кiмната. Вiн уже, загалом, доросла людина, школа позаду, буде друзiв i дiвчаток додому приводити…

Вагон зi скрипом почав опускатися до землi. Зiстикувався з колесами, потiм його сюди-туди покатали, поки новий поштовх не сповiстив про возз’еднання з рiдним рухомим складом.

Хвилин через п’ятнадцять той же прикордонник занiс у купе паспорти. А Сахно як спав, так i продовжував спати.

Вже i потяг рушив у нiч, виповз iз-пiд потужних прожекторiв. Десь по цiй темрявi й проходить кордон, i потяг перенесе його зараз за наступну географiчну межу, на захiд. Потiм, напевно, вiн так само повертатиметься через Брест у Киiв. А можливо, i безпосередньо, адже в Украiни е свiй кордон iз Польщею.

Колеса потяга застукали в спокiйно-дрiмливому ритмi, й Нiка почало хилити в сон. У купе було прохолодно, але Нiк зняв джинсовий костюм, склав i заховав пiд подушку. Клацнув вимикачем, зануривши купе в цiлковиту темряву, й накрився верблюжою ковдрою невизначеного кольору.

Через декiлька годин потяг в’iхав у польський свiтанок. Прокинувся Нiк вiд гучного хропiння напарника, помiтив, що паспорти тепер лежали на столi по-iншому. Зрозумiв, що iх хтось перевiряв, поки вони спали.

Проглянув свiй i знайшов у нiм печать польського прикордонника. Подумав про полякiв iз вдячнiстю, адже не розбудили, самi розiбрались i далi пiшли.

За вiкном пiд уже монотонне хропiння Сахна пробiгали польськi поля та села. Нiк iз цiкавiстю розглядав будинки. Здавалося, що чим далi iхав потяг, тим багатшi та бiльшi цi будинки були.

Сахно iз заплющеними очима простягнув руку пiд стiл. Дзвякнула порожня пляшка з-пiд «Зубрiвки», впала, покотилась.